На коні й під конем. Блакитна дитина

Можна було й просто сидiти, спостерiгаючи, як снують невтомнi павуки своi мережки, як осипаеться золотистий пилок з обважнiлих соняшникiв, як яскраво спалахують, вилiтаючи з тiнi на сонце, великi золотисто-зеленi мухи – наче коштовнi камiнцi, запущенi з рогатки. Над головою ж, пролiтаючи на медозбiр, дiловито i стримано гули бджоли – i вiд того ще вiдчутнiшою ставала умиротворена тиша.

Не менш цiкаво було i виглядати з-за тину, спостерiгаючи за лiнивим життям вулички, порослоi посiрiлим вiд спеки споришем. Була лише одна незручнiсть: зависокий тин, i менi доводилося весь час спинатися навшпиньки, а це не давало довго дивитись.

Одного разу я вирiшив удосконалити свiй спостережний пункт, проламавши в тину щiлину. Довго морочився бiля огорожi, висмикуючи пересохлi лозини, що ламалися з легеньким димком. Та коли була готова дiрка, достатня для очей, я, як i кожен смертний, захотiв бiльшого – просунути туди й голову.

То була нелегка справа – зробити дiрку для голови. Але наполегливiсть взяла свое, i я, насилу просунувши голову в дiрку, виставив свою балбешку прямо пiд лiтне гаряче сонце.

Скоро заболiли колiна, i я вирiшив трохи перепочити. Та дзуськи! Не знаю, як це сталося, тiльки витягти назад голову я вже не мiг. Проклятий тин вчепився у мене, як у грiшну душу, i як я не кректав та сопiв, як не вертiв головою i смикав лозини руками, вирватись було годi.

Зрозумiвши, яка мене спiткала халепа, я заревiв з переляку та вiдчаю, запацав ногами по м’якiй рiллi.

Так, здавалося, минула вiчнiсть. Сонце пекло немилосердно, i в мене була вже не голова на плечах, а чавун, розiгрiтий на вогнищi. А тут iще й муха. Велика, зелена, нахабна, вона прив’язла до мене, мов каторжна, i впивалася то в опухлий вiд плачу нiс, то в щоки, то в губи, кусала й лоскотала нестерпно. Скосивши на неi лютi очi, я пирхав, дув, мотав головою, та вона сидiла, як приклеена, наче знала, що я не можу дiстати ii руками.

Та врештi доля змилосердилась над моею бiдою: на вулицi появився дiд. Босоногий, у полотняних штанях з довгою матнею i в такiй же сорочцi, з сивою бородою й вусами, пожовклими вiд тютюнового диму, вiн спокiйно дибав вулицею, постукуючи товстою палицею по землi, наче пробував, чи вона пiд ним не завалиться.

Затамувавши подих, дивився я на дiда.