Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Ты зашухерила

Всю нашу малину.

А теперь маслину получай…

Все швидше, швидше шаленiв чечiтковий дрiб, наган пiдстрибував, бивсь, метлявся, чуприна нависала на лоба, на очi, на тонкий, перебитий посерединi нiс. А-та-та!.. – сипався, слався дрiб, – вже он i Галя плечима посмикуе, й Іван пальцями вибивае по столу, й Ашот очима поблискуе, а Івась аж рота розтулив, дивлячись на чудернацького дядька.

Жора ж наостанок так розiйшовся, сипонув таким перебором шаленим, що, здавалося, ось-ось повiдлiтають пiдметки.

Потiм, червоний, розпашiлий, церемонно вклонився, ще й руку до серця притиснув, наче був на естрадi:

– Благодарю за внiманiе!

– Благодарю – мало! – озвався Йван: вiн знову розвеселився, вовчi тiнi пощезали з очей. – Осьо тобi нагорода! – Та й хлюпнув у порожню Жорину чарку, аж полилося через вiнця.

Жора на чарку навiть не глянув. Пiдсiв до Ашота, обiйняв за плечi:

– Вот так Жора гуляет!.. Давай разом з нами! Приставай до нашого табору!

– А вiн уже й без того вмовляння пристав, – вiдповiв за Ашота Іван.

– Начальник! – вигукнув тодi Жора i знову округлив очi. – Человек перед тобою сидить чи не человек?.. Дай человеку слово сказати!

– Та хто ж йому не дае? Я тiльки одне кажу: йому дiватися нiкуди!

Ашот, розгублений, стискав гвинтiвку так, наче ii хтось збирався у нього вiдбирати. Потiм глянув на Тетяну: благально, запитливо. А Тетяна й сама не знала, що робити, в неi теж голова iшла обертом.

І тут раптом у розмову дорослих втрутився Івась – запитав голосно й дзвiнко:

– А ви партизани?

– Во! – вигукнув захоплено Жора. – Дитя попало в самую точку! – І зареготав, наче Івась сказав щось неймовiрно смiшне.

Посмiхнувся й Іван. Зважився за Івасем i Ашот:

– Ви що: партизани?

– Та вже ж що не нiмцi! – вiдповiв, все ще усмiхаючись, Іван.

В Ашота аж очi зблиснули.

– Тодi на – бери до загону!

– Вот ето порядок! – вигукнув Жора. – Начальник, давай наливай, Жора хочеть слово сказати!

Звiвся над столом, хитнувсь, хлюпнув на Тетяну горiлкою.

– Пардон, мадам!.. Так што такое война? – наче щойно про вiйну мова велася. – Война, когда все, кому только не лень, стреляють друг в друга. І когда я стреляю в кого-то, што, конешно, неплохо. Но когда в меня начiнают стрелять, ето, дорогiе моi сограждане, очень даже нехорошо. Я поднiмаю етот тост за то, штоб ми стрелялi в кого-то, а не кто-то в нас!

– Вип’емо! – сказав твердо Іван.