Біль і гнів. Книга 1

Лише запитав мимоходом секретарку:

– У себе?

Одчинив дверi не стукаючи.

Там теж товкся народ – не менше, анiж за дверима. Той iз заявою, той з накладною, i кожен хоче пробитися першим. А тут ще й телефон: деренчить, аж пiдскакуе. Директор хапае трубку, притиска ii головою до плеча:

– Слухаю!.. Слухаю!.. – а руками вiльними бере то накладнi, то заяви. Однi пiдписуе, iншi повертае назад: – Не можу!.. Та нi, не вам! – сердито у трубку: засмикали зовсiм чоловiка! Та воно й не диво: з осенi для цукрозаводiв лише й починаеться гаряча пора.

Твердохлiб не став товпитись помiж тими, що оточили стiл: так до пуття не достоiшся. Одного посторонив, iншого просто легенько вiдiпхнув – сiв на стiлець, що стояв бiля столу. Почекав, поки директор покладе трубку, мовив стримано:

– Омеляне Свиридовичу, я до тебе… Здрастуй!

Зовсiм уже очманiлий директор помiтив спершу «сталiнку», а тодi вже Твердохлiба.

– А, Володимир Васильович!.. Пробач… Голова йде обертом!

– Та бачу, – поспiвчував йому Твердохлiб.

– Що сталося? – стривоживсь директор.

– Та нiчого особливого… Недощитали тiльки з десяток тонн бурякiв – Десяток тонн махонув для солiдностi.

– Не може бути! – вступився за своiх директор. – У мене облiк на висотi.

– Може – не може, а що недощитались, це точно, – стояв на своему Твердохлiб: сидiтиме хоч i до вечора, а без двох тонн не повернеться.

– Так би й сказав, що орден! Пiшли, розберемося.

Побували на заготпунктi, а тодi i в бухгалтерii. Пiдняли усi накладнi i таки розшукали двi тонни. Та не двi, а цiлих три з половиною. Якась iз дiвчисьок, що iй танцi лишень у головi… якась iз вертихвiсток, що лiзуть у контору, бо нiкуди бiльше приткнутися… що заглядае бiльше у люстро, анiж у накладнi… якась iз отих, яким Твердохлiб наступав би на одну ногу, а за другу вже роздирав би навпiл… узяла та й не дописала три з половиною тонни…

– Та гони ii к бiсу!.

– Я б погнав, – бiдкався директор. – Погнати не штука… Та де кращоi взяти? Думаеш, краща прийде?.. Теж вiтер у головi, тiльки що з iншого боку.

Попрощався, поiхав. Пiвдня змарнував iз-за якоiсь вертихвiстки! Не встиг укотити в село – бригадир назустрiч. Виглядав Твердохлiба бiля крайньоi хати.