Біль і гнів. Книга 1

– Ізучаем, аякже!

– Через четверту главу перевалили? – бо сам на четвертiй навiки застряв. Спiткнувся на дiалектицi («дiалектрика» – вимовляв Путько) i нi вперед, нi назад! Другий рiк до особистого плану записуе: «Ізучити четверту главу». А як ii в бiса «iзучиш», коли мовби й слова усi зрозумiлi, а почнеш складати докупи – туман!

– Та ще нi… Саме дiйшли…

– Ну як дiйшли, то попотопчетесь! «Дiалектрика» – це вам не цiпом махати!..

Випили й за «дiалектрику». За четверту главу, щоб подолати. А потiм уже простiшi тости пiшли: за Митрофана Онисимовича, його дорогоцiнне здоров’я, за господаря i господиню, за процвiтання колгоспу i вдале полювання на зайцiв.

Зашумiло, завертiлося в головах – розв’язало усiм язики. То сидiли мовчки, прислухаючись, що скаже Путько, тихцем заiдали, що стояло поближче, а це загомонiли, перебиваючи один одного.

– Я от що кажу: треба сiять люпин…

– Менi, натурально, до школи ходити не треба… Про дiтей мусимо думати!..

– Та чого ж ви пирiжкiв не куштуете?.. Берiть он той, що на вас дивиться…

– Люпин, кажу, сiяти!.

– Усi тiльки й бачать: комiрник, комiрник… А комiрник що: у Бога теля з’iв?..

– Та вам жити ще мона. Бригадирського хлiба скуштуйте!

– Оце у самiсiньку точку: хто бригадиром не був, той i горя не знав.

– То ви, звиняйте, й самi отi фотографii печатати будете?

– Сiять люпин!..

Торкнулися й мiжнародних подiй:

– Нiмець – людина серйозна… Я ще коли в плену був, то вже як скаже, то скаже…

– А англичанин що – так собi?.

– Натурально!

– А я кажу – нiмець!.. Од кого люпин? Од нiмця!.. Сперечалися, сперечалися, звернулися до Путька: розсудiть. Путько пив не менше, нiж iншi, заiдав теж добряче: Твердохлiб ледь встигав на тарiлку йому пiдкладати. Почервонiв, упрiв, комiрець бiлоi сорочки горло здушив, однак чорноi краватки не зняв: заiдала культура. Коли до нього звернулися, вiн не вiдповiв одразу. Дожував пирiжок, запив узваром, витер рушнником губи.

– Питання треба правильно ставити, – мовив повчально.

– А я що казав – нiмець! – зрадiв прихильник люпину. Жiнки в суперечки не встрявали. Маруся бiльше моталася, подаючи та приймаючи, комiрничиха ж, пiсля чарки-другоi посмiливiшавши, пересiдала, пересiдала, та й сама незчулася, як опинилася бiля Путька.