Біль і гнів. Книга 1

– Ох пропав, ох пропав! – голосив уже Курочка.

Начальник трохи помовчав, давши Курочцi наплакатись уволю, потiм сказав:

– Але для вас е можливiсть врятуватися. Можна сказати, що вам повезло неймовiрно: випав один шанс на тисячу…

Курочка за той шанс обома руками готовий вчепитись. Та Господи! Та вiн робитиме все, що тiльки накажуть!.. Землю iстиме, аби лише одпустили живого!..

– Нащо землю? – посмiхнувся начальник поблажливо. – Ми не звiрi якi, щоб вимагати од вас такоi дорогоi цiни…

Пiсля того iз ним розмовляли вже iншi.

– До всiх прислухатися? – питав зачудовано Курочка.

– До всiх, хто б не був, – вiдповiли йому. – Ви повиннi нiкому не довiряти, всiх брать на пiдозру, бо ворогом може бути будь-хто. Навiть найближчий ваш друг.

Начальники пiсля того, як одпустили Курочку додому, могли спати спокiйно: кращого ока й вуха годi було й шукати. Ще змалечку цiкавий до всього, заробляв не раз Курочка по потилицi: а не пiдслуховуй! Не лiзь, де розмовляють дорослi! Тепер же прислуховувався не лише з цiкавостi, але i з обов’язку.

Одна бiда: боявсь щось наплутати. Коли хто що казав, де саме й при кому. То ж i довелося, на порушення найстрогiших iнструкцiй, завести зошита.

Перший запис у тому зошитовi – про Терентiя Гусака. Який, сидячи на колодi помiж дядьками, на чиесь запитання: «І що воно таке, ота п’ята колона?» – вiзьми й ляпни: «Ото як кожного п’ятого посадять, ото вам i буде п’ята колона!»

Приiхала невдовзi чорноi ночi чорна машина – за Гусаком тiльки фуркнуло! Лишилася Гусачка з двома синами… Сини, щоправда, уже величенькi: одному в армiю скоро, а другий ходить до сьомого класу.

– Оце вам до борщу!

Сидiв, журився разом iз жiнкою, утирав сумно то одне око, то друге:

– От бiда, так бiда!

Одлягло пiсля того трохи на серцi.

Другий запис появився набагато пiзнiше. Учитель Куроччиного сина, отой, що ключ одiбрав та однiс Твердохлiбовi, надумався порадувати учнiв новими зошитами. Привiз цiлу пачку з району та дiтям i роздав – для контрольних робiт. Зошити як зошити, з портретом Сталiна, а перевернути догори ногами та придивитись пильнiше, то й можна прочитати, з вусiв починаючи, слово «смерть».