Дама з покритою головою. Femme couverte

Його самого витягнули з-пiд завалiв мертвих тiл, його обличчя, обладунок та щит були так щiльно залитi кров’ю, що його не могли впiзнати анi за виглядом, анi за гербом. Дякувати Богу, граф був при тямi та змiг назвати свое iм’я, а лучник, який його витяг, чомусь мав достатньо вiри його слову. Король негайно перекупив полоненого, бо ж це був син його мачухи.

Залишивши на азенкурському полi десять тисяч убитих французiв, король ще раз передивився полонених, щоб тi не обтяжували його у рейдi на Кале. Менш знатних без жалю повбивали: або перерiзали горлянку, або рознесли голову.

Найгоноровiшим прислали лiкаря, бо король хотiв показати Лондону переможнi трофеi.

Надвечiр король Генрi, сповнений почуттям власноi обраностi та пихи одночасно, покликав до себе англiйських та французьких герольдiв. Також до його намету привели усiх гонорових бранцiв.

– Що скажете, месiри? – король обвiв лихоманковим поглядом присутнiх. – На чиему боцi перемога?

– На боцi Англii, ваша величносте, – погодились герольди, низько вклоняючись.

– А ви що скажете, панове? – звернувся король до полонених французiв.

Тi мовчали, не насмiлюючись навiть пiдвести погляд.

– Я вас запитав! – повторив король, не вiдповiдати далi було б образою.

Герцог Орлеанський, вклонившись, наскiльки дозволяло його поранення, промовив:

– Це англiйська перемога, ваша вели…

– Нi, кузене, – рiзко перебив його король. – Не англiйська. Це воля Господа, Пресвятоi Дiви та святого Георга, небесного покровителя нашого королiвства.

Це кара за вашi грiхи, за той безлад, що ви, арманьяцькi собаки, дозволили у Францii, за спаленi замки, за зруйнованi церкви, збезчещених жiнок.

Герцог Орлеанський до кровi прикусив губу, опустив голову i бiльше анi слова вiд нього не почули. Пiсля того, як сер Рiчард Воллер витягнув його з-пiд гори мертвих тiл, у нього було достатньо часу, аби побачити, що залишилось на Азенкурському полi. Стiни, суцiльнi стiни мертвих тiл. Його призначили головнокомандувачем, тому ця катастрофiчна битва, поразка арманьякiв – це його повна вiдповiдальнiсть.

Коли б вiн зараз стояв перед своiм дядьком, божевiльним королем Францii, то напевно вже помер би вiд сорому та ганьби.

Тим часом тi французи, що вижили та змогли вiдступити, надiслали джуру до короля Англii iз проханням дозволити повернулись на поле бою, надати допомогу пораненим та забрати тiла загиблих. На це прохання король вiдмовив, бо вже темно та пiзно, але дозволив прийти завтра зi свiтанком.