Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Коли б устигнути iз посланням, перш нiж той добереться до бургундського двору…

Королева озирнулася й змiряла роздратованим поглядом похнюплених радникiв принца, запеклих арманьякiв. Ледве стримала уiдливi, вже зайвi тепер запитання. Адже, коли жiнка мае справу з чоловiками, спершу мае навчитися мовчати. Чим вони думали? Чим? Хiба iм по вiсiмнадцять рокiв? Убити бургундця – це означае пiдштовхнути нового герцога до союзу iз англiйцями! Та коли вже намiрилися до вбивства (велике диво!), як могли вiдпустити живих свiдкiв? Як допустили, щоб те все сталося у присутностi дофiна? Помстилися за герцога Орлеанського, за конетабля Арманьяка, за паризьку рiзанину пiвтора року тому? Тепер вдоволенi? Сидять на радi, принишкли, як мишi, опустивши голови, дофiн майже непритомний… А iй тепер вигадувати виправдання, присипаючи виведену чорним чорнилом брехню рiчковим пiском…

У кабiнетнi дверi хтось тихо пошкрябався.

Придворна дама, нахиливши голову у реверансi, пiдiйшла до королеви та прошепотiла щось на вухо ii величностi. Королева взяла з ii рук тонкий сувiй пергаменту й, пiдставивши до свiчки, прочитала дрiбний текст. Видихнула й прошепотiла коротку вдячну молитву. Очi ii, свiтлi як блiдi фiалки, втратили вираз посклянiлого напруження вiд роздумiв та непевностi.

– Аршамбо де Фуа – мертвий, – оголосила королева на одному подиху. Серцебиття вже набуло звичного ритму.

– Чи певнi ви у джерелi повiдомлення, ваша величносте? – запитав месiр дю Шатель.

– Так, це писала дама де Жiак, вона ще в Монтеро.

– Це точно? – сiр дю Шатель досi не йняв вiри.

Королева лише хитнула головою й пiдiйшла до секретаря дофiна.

– Месье, пишiть листа до нового герцога Бургундського.

Секретар стурбовано озирнувся до ii величностi. У його поглядi завмерло запитання: що саме писати? За цi три днi стiльки чорнила та пергаменту попсували! Пальцi та вузькi манжети його свiтло-сiрого пурпуену[2 - Короткий чоловiчий камзол iз пишними рукавами бiля плечей та часто баскою.

] були геть заляпанi чорнильними плямами.

– Аршамбо де Фуа, хай пробачить Господь його грiшну душу, мав злi намiри й розпочав сутичку в ходi мирних переговорiв. Вiн оголив зброю у присутностi дофiна Францii. Свита принца кинулась його захистити. Зчинилася бiйка й у результатi сталася велика прикрiсть, якоi нiхто не хотiв…

Дофiн звiв погляд на королеву, запитання каменем завмерло на вустах. Вiдверта неприхована брехня, але в нього немае iншого виходу.