Вендета по-українськи

Такоi веселоi i цiкавоi нацii у свiтi ще треба пошукати. Ви, пане Барбiрош, нам баки не забивайте! Зiзнавайтеся, звiдки у вас десять тисяч доларiв узялося? Я й кажу: поляк помилився, не вiрите? Запитайте у нього! Такий чорненький, кучерявий, а нiс з горбочком. Вибачте, але нi прiзвища, нi iменi його не запам’ятав. У Краковi на базарi дiло було, i вже коли стемнiло. Поспiшав той пан дуже. На лiтак у Тель-Авiв. Немае такого рейсу з Кракова? Ну, може, в Париж, Лондон, Варшаву, не знаю точно куди подався. Кажете, що тi чорненькi, кучерявi, в котрих нiс з горбочком, такими неуважними бути не можуть, а я забрехався? Тодi так, вiдверто, як на сповiдi скажу.

Вуйко з Америки приiхав i тихцем десять тисяч доларiв у кишеню запхав, щоб вiдкрив свiй бiзнес. Вiддаси, сказав, коли розбагатiеш, коли твердо на ноги станеш… Нi, не повiрять. Щоб iще придумати?»…

Барбiрош стояв, а маршрутки не було й не було. Врештi йому набридло тулитися до розцяцькованого комерцiйного кiоску i вiн вирiшив навiдатися до «кантора», поцiкавитись, який курс долара щодо гривнi.

Але перед обмiнним пунктом Миколу перехопив хлопчина рокiв сiмнадцяти в облiзлих джинсах i блакитнiй шапочцi з бомбончиком.

– Єврики, долари? Продаете, купуете?

– Продаю, – стишено вiдказав Барбiрош, – долар по чому?

Хлопець назвав цiну. Микола скривився, хоча цiна його влаштовувала, принаймнi була трохи вища, нiж в обмiнному пунктi. Не буде ж вiн радiти, треба й поторгуватися. Нехай бачить, що не вперше валюту продае.

– У вас скiльки? Якщо бiльше п’ятдесяти, можу трохи й накинути.

Микола запхав руку до кишенi, намацав конверта й витягнув стодоларову банкноту. Скрутив у рурку. Очi в хлопця загорiлися. Вiн назвав iншу, вищу цiну. Барбiрош зробив вигляд, що думае. Нарештi махнув рукою – згоден.

Не поспiшаючи, старанно перелiчив отриманi грошi, мовчки сховав до кишенi.

– Може, ще маете? – з надiею запитав хлопець.

– Останнi вiддав, – дiловито мовив. – Пiзнiше, можливо, навiдаюсь. Ти тут будеш?

– Так, приходьте.

Бiльше, нiж я, вам нiхто не дасть.

А тепер, подумав Микола, треба спокiйно походити базаром, перевiрити, чи немае «хвоста», а потiм у якусь кав’ярню вскочити та коньяку грамiв двiстi вмастити, щоб нервове напруження зняти. Вiн так i зробив.

У кафе вибiр напоiв був широкий, але й цiни кусалися. Зрештою Барбiрош замовив каву, два тiстечка i сто п’ятдесят грамiв украiнськоi горiлки з перцем. Настрiй полiпшився. На душi стало легше.