Вітіко

– Моя мати i один шляхетний священик розповiдали менi про цi подii, як я був хлопцем, i ще частiше знову розповiдали про це, коли я вже вирiс i був юнаком.

– Коли Собеслав п’ятого року свого врядування вирушив iз великим почтом у Моравiю, – розповiдав далi червоний вершник, – один слуга назвав йому двох людей iз його почту, якi мали намiр убити його i чекали для цього слушноi нагоди. Князь розповiв про це своiм жупанам Здеславу i Дiвiшу, що були його вiрними радниками, i звелiв iм потай схопити тих обох чоловiкiв.

Коли iх схопили, в них упiзнали слуг братiв Мирослава i Стржезимира. Їхня зброя була отруена. Вони призналися, що iхнi господарi наказали iм убити. Мирослава, що був коло князя, схопили, Стржезимир намагався втекти, але його наздогнали, обох зв’язали i привели у Вишеград. Князь припинив похiд i пiшов у Прагу. В мiсто вiн зайшов iз непокритою головою, босий, в одязi покутника i одразу подався до церкви Святого Вiта. Бамкали дзвони, дiти з гiлочками стояли на вулицях, священики спiвали хвалу святому Амброзiю, тиснулися люди. В церквi князь помолився за свiй порятунок. За сiм днiв по тому був день прилюдного суду i земельного з’iзду. Того дня прийшли двi тисячi чоловiк. Князь виголосив промову, запевнивши у своiй ненастаннiй прихильностi до Богемii та Моравii, i сказав, що вiн грiшна людина, проте за грiхи його мае спiткати, на вiдмiну вiд брата Бржетислава, iнша кара, нiж смерть, i карати мае вища сила, а не руки грiшноi людини. Суд повинен вирiшити, невiдступно дотримуючись справедливостi судочинства. Суд вiдбувся, i наступного дня стратили Мирослава, Стржезимира, обох iхнiх слуг i лiкаря, що дав отруту. Мирослав назвав як головного призвiдцю епископа Майнгарда, що пiшов на прощу в Єрусалим. Коли епископ повернувся, його за постановою князя i лехiв повели на суд до архiепископа Майнцького Адальберта i епископа Бамберзького Оттона. Вирок зачитали в День святого Вацлава. Єпископ Бамберзький сам прибув до Праги. Майнгарда перед усiм народом оголосили невинним. Єпископ Оттон, епископ Оломоуцький Здик i семеро богемських абатiв поклали своi епитрахилi й засвiдчили невиннiсть Майнгарда. Отак була врятована його честь. Вiдтодi вже нiхто не повставав проти Собеслава. З королем Лотаром вiн жив у дружбi i двiчi давав йому своiх богемцiв для його подорожi до Рима. З польським королем Болеславом вiн воював через угорського короля Белу. Собеслав перемiг, примирився з королем, i вони стали друзями. Вiдтодi мир.