Вітіко

Але це подовження шолома не вiльно звисало на плечi, а лежало грубим шаром i ховалося пiд куртку, що, пошита з такоi самоi шкiри, тiсно облягала весь тулуб. Пiд пахвами були прорiзи, щоб можна було пiдняти руку високо вгору i глянути в разi потреби на спiднiй полотняний одяг. Певне, з такоi самоi шкiри були й штани верхiвця. Вся та шкiра попервах була тьмяно-жовта, i, хоча годi було недобачити, що ii дуже ретельно доглядали та чистили, слiд усе-таки визнати, що вона була не нова й на нiй виднiли слiди вiд негоди й зiтертих плям.

На поясi у вершника висiв меч. Якийсь плащ або полотняна, а то й вовняна свита була скручена i пристебнута до сiдла, тож важко було здогадатися, що то за рiч i навiщо вона. Тiльки колiр здавався сiрим. Вершник не мав пiр’iн на головi i нiде нiяких знакiв на собi. Руки були без рукавичок, права звисала, а лiва тримала вузду. Кiнь мав бiльшi копита й мiцнiшi ноги, нiж у звичайних бойових та верхових коней. Вершник, вибираючись з ущелини, не поглядав анi праворуч, анi лiворуч i не озирався на мiсто. Була рання година дня наприкiнцi лiта, що вже наближалося до осенi. День був безхмарний, i сонце припiкало. Кiнь iшов уздовж ущелини повiльною ступою. Вийшовши з неi, пiшов швидше, але й далi ступою. Пiднiмався довгим схилом на гору, потiм ступав по пласкiй вершинi, далi з гори, знову схилом угору, другим схилом униз, у лiс, iз лiсу, аж поки настав уже майже полудень. Тiеi пори вершник доiхав до кiлькох рубаних хат, що мали назву Гауценберг. Хати безладно розкинулись на горбистiй мiсцевостi. Там уже було холоднiше, нiж на Дунаi, бо, якщо в Пассау росло багато плодових дерев, тут здiймалася вгору одинцем тiльки дика черешня, а ii не раз зламане гiлля свiдчило, що взимку повз неi промчало багато несамовитих бур. Натомiсть навколо черешнi дуже гарним кружечком скупчились горобини, що росли й коло багатьох хат i поеднували зелень свого листя i вже народжувану червiнь ягiд iз сiрою барвою покрiвель. Заiзд був кам’яним будинком, коло нього теж росла горобина, а сам вiн мав плаский дах iз великих гранiтних плит iз широкою стрiхою. Крокви виступали далеко вперед, були пофарбованi в червоний колiр i прикрашенi рiзьбленням. У стiнi, що виходила на вулицю, були дверi з червоними одвiрками. Вони вели до шинку. Неподалiк вiд дверей були ворота, що вели на подвiр’я. На вулицi стояло чимало кам’яних столiв. Далi вглиб стояли вкопанi в землю конов’язi. Ще далi вiд тих стовпiв стояло кiлька вiдкритих стаень, щоб конi мали дах над головою.