Вітіко

Генрiх припрошував iсти тих, хто сидiв коло нього, а на нижньому краi столу хтось подiлив свинячу печеню.

– Наш гiсть казав, що iде в Богемiю, – озвалася Берта.

– Ти розпитувала його? – запитав Генрiх.

– Ми розмовляли про всяку всячину i запитували одне одного, i тодi я, звичайно, запитала й про це, – пояснила Берта.

– Берто, гостя не розпитують, – зауважив Генрiх.

– Вiн тодi ще не був нашим гостем i охоче вiдповiв менi, – виправдалась Берта.

– Я охоче сказав iй про це, – пiдтвердив Вiтiко.

– Коли я зi скелi Трьох Сiдал або з Блекенштайну дивилася в бiк Богемii, – сказала Берта, – менi завжди здавалося, що в тому краi не так ясно, як на нашому боцi гiр.

– Звiдти на наш край дивляться в пiвденному напрямi, – уточнив Генрiх, – а коли дивитися на пiвдень, мiсцевiсть завжди видаеться привабливiшою.

– Не знаю, чи захотiла б я жити в Богемii, – проказала Берта.

– Найбiльше свободи i свiтла можна мати лише тодi, коли живеш у лiсi на горах, – мовив Вiтiко.

– А от стародавнi богеми завжди будували своi замки або дерев’янi фортецi своi жуп, де вони ховалися, коли надто могутнiй ворог плюндрував вiдкриту мiсцевiсть, на рiвнинi, – розповiдав Генрiх. – Вони будували тi фортецi в мiсцях, де були болота або де сходилися двi рiчки, щоб вхiд був тiльки з одного боку, який перекривали глибокими ровами. Але тепер, безперечно, i в богемiв дещо змiнилося, бо новi часи несуть iз собою й новi звичаi.

– А я завжди думав, що там, де до крутоi скелi пiдступае вода, яка тече або розливаеться навколо неi, тож ту скелю тiльки ззаду пов’язуе з суходолом вузенький перешийок, – сказав Вiтiко, – можна спорудити добре житло, яке легко оборонити. Великий лiс, що не дае пройти численним ворожим загонам i не забезпечуе iм харчу, теж може бути захистом.

– Тож так i збудовано цей дiм, – пiдтвердив Генрiх.

– Дитино моя, – озвалася Вюльфгiльта, – ми жiнки залежнi й нiколи не знаемо, де житимемо, i те мiсце, де ми потiм живемо з нашою родиною, таки подобатиметься нам.

Обiд тривав недовго, а коли скiнчився i люди попiдводились, Генрiх, як i перед обiдом, знову проказав молитву, а потiм звернувся до слуги:

– Вольфраме, цей юний вершник, наш гiсть, хоче побачити Три Сiдала, ти проведеш його туди, а як вiн захоче, то й до Блекенштайну, до озера, а потiм знову приведеш до нас.