Вітіко

– Тож як ти можеш запитувати? – здивувалася дiвчина.

– Бо хотiлося б знати, – вiдповiв вершник.

– А якби менi хотiлося знати, чого ти хочеш? – запитала дiвчина.

– Можливо, я б вiдповiв тобi, – мовив вершник.

– А я б, можливо, сказала, чому я стою тут iз трояндами.

– Тож чого ти стоiш? – запитав вершник.

– А ти спершу скажи, чого ти хочеш, – не здавалася дiвчина.

– Немае причин, щоб я промовчав, – стенув плечима вершник. – Я шукаю свое щастя.

– Свое щастя? Ти загубив його? – поцiкавилася дiвчина.

– Так, – пiдтвердив вершник, – я йду шукати великоi долi, яка личить справжньому чоловiковi.

– А ти вже знаеш цю долю i знаеш, де вона? – запитала дiвчина.

– Нi, – заперечив вершник, – не годилося б, якби людина знала наперед, де ii щастя, i мала тiльки пiти, щоб пiдiбрати його. Спершу я сам скую собi долю.

– А ти, як ти кажеш, справжнiй чоловiк? – запитала дiвчина.

– Розумiеш, я ще не знаю, чи я справжнiй чоловiк, – вiдповiв вершник, – але хочу робити в свiтi все, що зможу.

– Тодi ти, напевне, справжнiй, – мовила дiвчина, – бо в нас, каже батько, чоловiки завжди роблять менше, нiж можуть. Але ти повинен виконати те, що кажеш, а не просто балакати. Бо я ще не знаю, чи ти зможеш скувати собi долю. І не знаю, чи ти куеш ii, коли стоiш у нашому лiсi на цiй галявинi.

– Менi можна стояти, – пояснив вершник, – бо сьогоднi недiля, день вiдпочинку для людей i тварин, якщо нужда або необхiднiсть не вимагають iншого.

– Зможеш, – запевнила дiвчина, – туди веде стежка, яку завжди легко знайти, якщо раптом збочиш iз неi. Бо, хоча вiд землi, де стоiть скеля, вона здiймаеться вгору, наче прямовисний мур, люди поскрiплювали стовбури, зiперли iх на скелю i змайстрували драбину, якою можна дiстатися на вершину. Але будь обережний, щоб тобi не запаморочилась голова, коли стоятимеш там сам у повiтрi над усiма вершинами.

– А ти вже була там? – запитав вершник.

– Авжеж, бо ж я тутешня, – вiдповiла дiвчина.

– Що ж, – сказав вершник, – якщо ти була там, то i я доберусь туди.

– А коли ти сьогоднi спустишся з Трьох Сiдал, – запитала дiвчина, – то завтра поiдеш за своею долею далi?

– Поiду далi, – пiдтвердив вершник. – А чому ти з трояндами?

– Невже я маю вiдповiдати, коли мене запитують? – i собi запитала дiвчина.