Вітіко

Люсiя сидiла коло свiтника i пряла, Раймунд нарiзав iз букових колод довгi скiпки, Мартин плiв широкий пояс, Вiтiко також. Як i вчора, розмовляли про рiзнi речi, а близько дев’ятоi години гостi попрощалися й пiшли додому.

Третiй день був приблизно таким самим, як i два попереднi.

Четвертого дня десь опiвднi до кам’яницi пiд’iхав на винохiдцевi якийсь чоловiк. Вiн був у дуже бахматому темно-бурому вбраннi й пiдперезався шкiряним поясом. На головi мав чорну смушкову шапку, що закривала вуха й потилицю. Вiн сидiв на винохiдцевi помiж двох в’юкiв iз невичинених борсучих шкур.

– Вiтiко, Бореш щиро вiтае тебе, тут нiчого не бракуватиме!

– Добре, – мовив Вiтiко. – Коли ти виiхав iз замку Гости?

– Дев’ять днiв тому, – вiдповiв чоловiк. – Снiг дуже заважав менi iхати.

– Але ти щасливо добувся, – всмiхнувся Вiтiко. – Раймунд допоможе тобi вiдв’язати в’юки, а ти заведи коня до стайнi й заходь до покою, тобi треба покрiпитись.

Мартин гукнув Раймунда, а коли той прийшов, вони вiдв’язали в’юки вiд коня i Раймунд занiс iх до кiмнати Вiтiко. Вiтiко пiшов за ним. Чоловiк завiв коня в стайню i пiшов до покою. Там вiн скинув свое вовняне верхне вбрання, смушкову шапку i сiв за стiл. Йому подали пиво i хлiб.

Вiтiко пiшов у кiмнату, невдовзi вийшов i тримав у руцi зашитий у лисячу шкуру пакуночок.

– Ось рiч, що була замотана в одному з в’юкiв, я не знаю, що це, – мовив вiн.

– Усе гаразд, – вiдповiв чоловiк.

Вiтiко розрiзав шов, i показався поганенький пояс iз лисячого хутра. Пояс мав залiзнi пряжки й був пiдшитий шкiрою. Вiтiко, ще раз оглянувши хутро, знайшов папiрець, на якому рукою Бореша були написанi слова: «Ясновельможна княгиня Адельгайда подарувала багатьом людям покiйного князя якусь князеву рiч, тож i тобi, Вiтiко, даруе пояс, який князь одягав у саксонському походi, вона даруе його тобi, бо князь сказав, що ти в тому походi засвiдчив свiй розум, i дае ще й тому, що князь сказав, що ти iздив задля нього в Прагу, наражаючись на велику небезпеку».

Вiтiко якийсь час тримав пояс у руках i розглядав його. Потiм пiшов у кiмнату й поклав його до скринi. Пiсля цього розкрив грубi в’юки i дiстав складенi речi. Там були одяг i спорядження вершника. Вiтiко склав усе в скриню, де вже лежав пояс. Потiм вийшов у свiтлицю й мовив:

– Усе гаразд.