П'ятнадцятирічний капітан

Гадаю ви не станете заперечувати що сер Джон Франклiн дещо тямив в морськiй справi?

– Безсумнiвно! – вклонившись, вiдповiв капiтан Халл.

– Одного разу його страшенно покусав москiт. Але Франклiн тiльки дмухнув проганяючи комаху й чемно сказав: «Будь ласка, йдiть. Свiт достатньо великий для нас обох!»

– Ах так! – промовив капiтан Халл.

– Так, шановний!

– А чи знаете ви, мiстере Бенедикт, – зауважив капiтан Халл, – що iнша людина сказала це, набагато ранiше за Франклiна?

– Інша?

– Так. Його звали дядечко Тобi.

– Вiн хто? Ентомолог? – жваво запитав кузен Бенедикт.

– Нi, стернiвський дядечко Тобi[21 - Дядечко Тобi – один iз героiв роману «Життя та думки Трiстрама Шендi» англiйського письменника Лоренса Стерна (1713–1768).] не був ентомологом, хоча це не завадило йому без зайвоi чемностi сказати мусi, яка дзижчала коло його носа: «Забирайся, бiдолаха! Свiт великий, ми можемо жити не заважаючи один одному».

– Молодець цей дядечко Тобi! – вигукнув кузен Бенедикт. – Вiн уже помер?

– Думаю, так, – з незворушним обличчям вiдповiв капiтан Халл, – оскiльки вiн нiколи не iснував.

І всi засмiялися, дивлячись на кузена Бенедикта.

Такi дружнi бесiди допомагали коротати довгi години тривалого плавання. Зрозумiло, що в присутностi кузена Бенедикта розмова весь час оберталась навколо питань ентомологiчноi науки.

Весь час море було спокiйне, слабкий вiтерець ледь надував вiтрила шхуни, i «Пiлiгрим» майже не рухався на схiд. Капiтан Халл нетерпляче чекав, коли ж судно нарештi досягне тих мiсць, де дують справжнi вiтри.

Треба сказати, що кузен Бенедикт намагався посвятити Дiка Сенда в таемницi ентомологii. Але коли юнак ухилився вiд цiеi честi, вчений, за вiдсутностi кращого, почав читати лекцii неграм. Справа закiнчилась тим, що Том, Бат, Остiн та Актеон стали тiкати вiд кузена Бенедикта, як тiльки вiн з’являвся на палубi. Поважному ентомологу доводилось задовольнятися тiльки одним слухачем – Геркулесом, у якого вiн виявив вроджену здатнiсть вiдрiзняти паразитiв вiд щетинохвостих.

Велетень негр тепер жив у свiтi жукiв-кожоiдiв, турунiв, коваликiв, рогачiв, жукiв мертвоiдiв, довгоносикiв, гнойовикiв, сонечок, короiдiв, хрущiв, зернiвок. Вiн дослiдив усю колекцiю кузена Бенедикта, який тремтiв, коли бачив своiх крихких комах в товстих i мiцних, наче лещата, пальцях Геркулеса. Але дивлячись, як велетень-учень уважно слухае лекцii, професор вирiшив заради нього ризикнути своiми скарбами.