Сліпота

Як вiн i передбачав, йому було дуже нелегко перелазити з приступки на приступку, головним чином через хвору ногу, яка не допомагала йому просуватися вперед, i йому довелося витерпiти нелегке випробування, коли його рука послизнулася на приступцi на серединi схiдцiв, тiло нахилилося вбiк, i мертва вага клятоi ноги потягла його вперед. Бiль повернувся негайно, рiжучи його пилкою й молотком забиваючи йому в тiло цвяхи, й вiн навiть не мiг зрозумiти, як йому пощастило утриматися вiд крику. Протягом кiлькох хвилин вiн лежав долiлиць, притиснувшись обличчям до землi.

Сильний наземний вiтер примусив його затремтiти. Вiн мав на тiлi лише сорочку й труси. Рана перебувала в повному контактi iз землею, й вiн подумав, Вона може пiдхопити iнфекцiю, то була дурна думка, вiн уже не пам’ятав, що тягнув ii по землi вiд самоi палати, Зрештою, це не мае ваги, вони почнуть лiкувати мене ранiше, нiж вона загноiться, подумав вiн потiм, заспокоюючи себе, й перекинувся на бiк, щоб зручнiше було дотягтися до мотузки. Вiн ii не знайшов. Вiн забув, що перебувае в перпендикулярнiй позицii щодо неi, пiсля того як скотився по сходах, але iнстинкт пiдказав йому, що вiн мае перебувати там, де був. Потiм у нього виникла думка, яка пiдказала йому сiсти й повiльно пересунутися, аж поки вiн доторкнувся попереком до першоi приступки i з радiсним вiдчуттям перемоги намацав пiднятою рукою жорстку поверхню мотузки. Либонь, це ж таки вiдчуття допомогло йому майже вiдразу вiдкрити пересування в такий спосiб, щоб рана не доторкалася до землi, обернутися спиною до брами й, користуючись руками, немов милицями, як робили колись iнвалiди зi скалiченими ногами, пересувати невеличкими рухами тiло, яке сидить на землi. Пересувати його задом наперед, бо в цьому випадку, як i в iнших, тягти було набагато легше, анiж штовхати. При пересуваннi в такий спосiб нога болiла менше, крiм того допомагав легкий нахил землi, що спадала в напрямку виходу. Щодо мотузки, то не було найменшоi небезпеки ii втратити, адже тепер вона майже торкалася голови. Вiн запитав себе, чи ще далеко йому до брами, адже було б набагато швидше пересуватися на своiй нозi, а ще лiпше на обох, анiж стрибати на руках-милицях на вiдстань у пiвдолонi, а то й менше. На мить забувши, що вiн слiпий, вiн обернув голову, щоб оцiнити, скiльки ще йому треба буде подолати метрiв, i наштовхнувся на ту саму бiлу й непроникну iмлу.