Сповідь з того світу

Снiп свiтла падав тодi на мене згори – i тут з’явився Ангел. Вiн був у бiлому, мав крила за плечима i нiмб, оповитий блискучим «дощиком». Уже було не так самотньо i страшно, навiть коли показався Чорт. Дiдько був чорний i кудлатий, усе стрибав чогось навколо нас, танцював i розказував анекдоти, привертаючи нашу увагу до своеi важливоi персони. А далi вже пiшли царi, королi, князi, воiни… Прийшла навiть Смерть у старому, «закривавленому» помiдорним соусом лiкарському халатi i з дерев’яною косою. А ще приперялися Жид i Жидiвка.

– Щоб ви мали молока вiд корови i бика, щоби було сира, масла, щоб ваша донька сраками трясла! – побажали вони усiй нашiй громадi.

Я тодi не вдавалася у всi цi розмови, жарти, поради, а все дивилася на той снiп свiтла, що падав згори. Думала про свое, згадуючи минуле й будуючи плани на майбутне. Тiльки дарма: моiм планам збутися так i не судилося…

Чиясь рука потяглася до щитка з вимикачами. Вони клацнули – i холодне свiтло, попервах мигаючи, почало заливати увесь зал.

Пiд дiею свiтла вся мiстика розсiялася, а зимовий степ перетворився на сцену нашого народного дому, куди ми приходили щоп’ятницi о сьомiй вечора на репетицiю.

– Доброго вечора. Бачу: ви вже розминаетеся? – Всередину зайшла Марiя Василiвна – художнiй керiвник нашого театрального гуртка.

– Вар’ята граемо, – вiдповiв Чорт, знiмаючи свою маску та витираючи спiтнiле людське лице. Тодi додав: – У нас тут так гарно виходило, що ми вирiшили внести змiни у сценарiй.

– Знаю я вашi змiни. Менi на сценi не потрiбна полiтика, ксенофобiя, матюки та заклики до пиятики. У нас Рiздвяний вертеп – солiдна постановка для наших юних глядачiв! – жартома посварилася Марiя Василiвна пальцем на своiх акторiв. – Як вам костюми?

– Нормально, – мовив Воiн, оглядаючи бутафорний автомат.

– Декорацii також будуть готовi з дня на день, – сказала шефова. – Чого нам ще бракуе?

– Глядача, овацiй i квiтiв, – знову, за своею звичкою пожартував екс-Чорт.

– Це все нас чекае 12 сiчня, коли будемо тут ставити наш Вертеп. Якщо немае зауважень, прохань та пропозицiй – починаймо.

– Звукорежисера нема. Спiзнюеться, – пiдказав пан Гаврило, старший дядько, що мав грати одного з трьох Царiв у нашiй виставi.

– А ще у нас нема колядки. Може, традицiйно – «Нова радiсть стала»? – зауважив один з наших акторiв.

– Чекайте, – знову сказав пан Гаврило. – Є у мене одна iдея.