Сповідь з того світу

По-друге, заставити його переписати фiрму i фонд…

– Ясно, – мовили всi трое, Нед же продовжив:

– До хати йти не треба, на трасi лупонемо: вiн зараз до Киева виiжджае.

– Звiдки iнформацiя? – знову спитав Лихо.

– Телефон його вже давно на прослушцi, та й iнформацii назбиралося. Форму ДПС взяли?

– Ображаеш, Неде, – вперше у розмову втрутився Малий.

Вони знову випили, почали закушувати м’ясом. Тут знову задзвонив телефон, цього разу у Неда.

– Алло. Зрозумiв.

Вiн сховав телефон до кишенi.

– Об’ект виiхав. По конях!

Усi четверо зiрвалися i попрямували до дверей, дожовуючи соковите м’ясо.

Роздiл 5

Марiя

Свiтло вiд фар розрiзало нiчний морок, освiтлюючи мокрий асфальт. У таку пору дуже не хотiлося товктися у дворi, тим бiльше виiжджати у далеку дорогу. У головi була тепла ковдра i м’якенька подушка, холод проймав рознiжене такою думкою тiло до кiсток, змушуючи щiльнiше тулитися у куртку.

У машинi було темно, лише свiтилися зеленкуватi вогники на панелi, мирно гудiла пiчка.

Ми iхали мовчки, мiй Іван повнiстю зосередився на дорозi, тримаючи обома руками кермо та час вiд часу перемикаючи важiль коробки передач.

Дороги в нас не дуже, тому наш мiнiвен iхав поважно, притишував хiд, коли треба було переiхати чергову яму. Ми любили свою машину: бувало, не тiльки вантажилися в неi усiею родиною, а й пакували сюди купу всякоi всячини. Особливо полюбляли гуртом виiжджати на природу, вибираючись на Соснину чи на Шкарпи. На нашому Городоцькому ставi улiтку можна гарно вiдпочити.

Оминувши вокзал та виiхавши на Перемишлянську вулицю, звернули лiворуч. За комарнiвським поворотом дорога рiзко пiшла вниз, аби потiм пiднятися вгору.

– Розкажи щось цiкаве, – попросила я чоловiка, а то тривога знову пiдкрадалася, ставало чомусь не по собi.

І вiн розповiв перше, що упало на розум:

– Колись оцiеi вулицi Перемишлянськоi не було. Де зараз ресторан, унiвермаг, автобусна зупинка – тягнулися глухi багна вздовж Верещицi.

Отут, злiва, ще до вiйни стояла фабрика цукерок Шехтера, а отам, далi, на початку Майдану Гайдамакiв праворуч, був готель i ресторацiя. Той пам’ятник Шевченковi, що стоiть на майданi, було встановлено 24 серпня 1971 року, рiвно за двадцять рокiв до здобуття незалежностi…

Вiн говорив i говорив рiвним голосом на тему, яка йому була дуже близька, якою давно уже цiкавився. Городок ще спав, пiдморгуючи нам численними рекламними вивiсками.