Пригоди бравого вояка Швейка

Пiсля кожного користування параша вiдкривала свою поверхню, випускаючи нову хвилю смороду в шiстнадцятку.

Недоброякiсна iжа утруднювала процес травлення, й бiльшiсть людей страждала вiд накопичення газiв, якi випускалися в нiчну тишу. В’язнi перегукувались один iз одним тими сигналами, супроводжуваними всiлякими жартами. У коридорах чулися розмiренi кроки вартових, коли-не-коли у дверях вiдчинялося вiконце й в нього зазирав наглядач.

З середнiх нар линула тиха розповiдь.

– Мене перевели сюди пiсля невдалоi втечi.

Ранiше я сидiв у дванадцятiй камерi. Там нiби тримають за легшi провини. Одного разу привели до нас сiльського дядька. Цей голубчик дiстав чотирнадцять дiб за те, що приймав до себе на нiчлiг воякiв. Спочатку думали – полiтична змова, але потiм виявилося, що вiн робив це за грошi. Селянина мали посадити помiж дрiбними злочинцями, але там було вже повнiсiнько, й вiн потрапив до нас. Якого тiльки добра вiн не принiс iз собою з дому, i чого йому не напередавали! Йому дозволили чомусь харчуватися власними продуктами на додаток до тюремноi iжi. І палити дозволили. Принiс вiн iз собою двi шинки, величезну хлiбину, яйця, масло, цигарки, тютюн – одне слово, все, чого душа забажае, й все вiн тримав у двох торбах. Цей дурило збирався усе те зжерти сам. Навiть не здогадався подiлитися з нами, як чинили iншi, коли щось дiставали. А коли ми почали у нього випрошувати, вiн, скнара бiсова, все вiдмовлявся та вiдмовлявся. Вiн, мовляв, сидiтиме тут чотирнадцять днiв i може зiпсувати собi шлунок тiею капустою та гнилою картоплею, що нам дають на обiд. Вiн обiцяв вiддавати нам усю тюремну страву й тюремний хлiб, бо вони, мовляв, його не цiкавлять. «Дiлiться, – каже, – помiж собою або мiняйтеся по черзi». І знаете, такий був панський цуцик, що навiть не хотiв сiдати на парашу, а чекав наступного дня, аби на прогулянцi зробити це у вбиральнi. Це розпещене створiння принесло з собою навiть туалетний папiр. Ми йому сказали, що нам начхати на ту його порцiю. І терпiли день, другий, третiй. Чолов’яга жер шинку, мастив хлiб маслом, лупив яйця, одним словом, жив, як у Бога за пазухою. Курив сигарети й не хотiв навiть дати комусь бодай хоч раз затягнутись. Вам, казав, заборонено курити, i якщо наглядач побачить, то йому, мовляв, нагорить. Так ми терпiли три днi. А на четвертий день вночi з ним i порахувались. Вранцi скнара прокидаеться, – а я вам забув сказати, що вiн завжди вранцi, вдень i ввечерi, перед тим як напхатися, молився. Довго молився.