Пригоди бравого вояка Швейка

 – Що ви накоiли? Признаетеся чи, може, чекатимете, аж поки на вас буде складено звинувачувальний акт? Так далi не пiде. Не думайте, що ви перед якимось судом, де вас допитують цивiльнi телепнi. У нас суд вiйськовий, K. und K. Milit?rgericht[113 - Цiсарсько-королiвський вiйськовий суд (нiм.).]. Врятувати вас вiд сувороi та справедливоi кари може тiльки ваше вiдверте зiзнання.

Ревiзор Бернiс мав свiй метод на випадок втрати матерiалiв проти обвинуваченого. Проте, як бачите, в цьому методi не було нiчого особливого, тому не доводилося дивуватись, коли результати такого слiдства й допиту завжди дорiвнювали нулю.

І тодi слiдчий Бернiс вважав себе настiльки далекоглядним, що, коли не мав матерiалу проти обвинуваченого, не знав, у чому його обвинувачують i за що той сидить у гарнiзоннiй тюрмi, вiн уважно спостерiгав за поведiнкою та фiзiономiею допитуваного в’язня й на пiдставi цього вигадував причину ув’язнення.

Його проникливiсть i знання людей були такими глибокими, що одного цигана, який потрапив зi свого полку в гарнiзонну тюрму за крадiжку кiлькох дюжин бiлизни (вiн був помiчником комiрника на складi), Бернiс обвинуватив у полiтичному злочинi, – мовляв, той десь у шинку говорив iз солдатами про створення самостiйноi нацiональноi держави iз земель королiвства Чеського i Словаччини пiд егiдою короля-слов’янина.

– У нас е документи, – сказав вiн нещасному цигановi, – i вам не залишаеться нiчого iншого, як тiльки признатися, в якому шинку ви це говорили, з якого полку були солдати, що вас слухали, та коли це сталось.

Бiдолашний циган видумав i дату, i шинок, i з якого полку були його iмовiрнi слухачi, а дорогою з допиту до гарнiзонноi тюрми просто втiк.

– Ви не хочете нi в чому признаватись? – спитав слiдчий Бернiс, бо Швейк мовчав, як пень. – Ви не хочете повiдомити, чому ви тут опинилися, за що вас посадили? Принаймнi менi ви могли б сказати це, доки я сам не сказав. Попереджую ще раз, признайтесь. Це ж краще для вас, бо полегшить слiдство й зменшить покарання.

– Насмiлюсь доповiсти, – вiдiзвався Швейк добродушним голосом, – що я тут, у гарнiзонi, як знайда.

– Тобто як?

– Насмiлюсь доповiсти, я це можу пояснити дуже просто. На нашiй вулицi живе один вугляр, у нього був нi в чому не винний дворiчний хлопчик. Одного разу хлопчик пiшки забрiв з Вiноградiв аж до Лiбенi[114 - …пiшки забрiв з Вiноградiв аж до Лiбенi – райони в протилежних кiнцях Праги.