Пригоди бравого вояка Швейка

Сонячний промiнь заграв на похмурому образi Франциска Салезького й теплом своiм зiгрiв здивованого мученика на протилежнiй стiнi.

– Ви менi чимраз бiльше подобаетеся, – сказав фельдкурат, знову сiдаючи на стiл. – З якого ви полку? – Вiн гикнув.

– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, що належу й не належу до дев’яносто першого полку, та й взагалi не знаю, на якому я свiтi.

– А за що ж ви тут сидите? – спитав фельдкурат, гикаючи.

З каплицi було чути звуки фiсгармонii, яка заступала орган.

Музикант-учитель, ув’язнений за дезертирство, видушував iз фiсгармонii найтужливiшi церковнi мелодii.

З гикавкою фельдкурата цi звуки зливалися в якусь не вiдому досi доричну гаму.[110 - …якусь невiдому досi доричну гаму – музичний лад в старогрецькiй музицi.]

– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, я сам не знаю, за що тут сиджу, та я на це не нарiкаю. Менi просто не щастить. Я хочу, щоб усе було якнайкраще, а воно завжди виходить у мене на найгiрше. Достеменно, як тому мучениковi он там на образi.

Фельдкурат зиркнув на образ, усмiхнувся й сказав:

– Ви менi таки справдi подобаетесь, я запитаю про вас у пана слiдчого, а зараз бiльше не гаятиму з вами часу. Аби тiльки швидше здихатися тiеi вiдправи. Kehrt euch! Abtreten![111 - Кругом! Марш! (нiм.)]

Повернувшись до гурту рiдних пiдштанкiв пiд амвоном, Швейк на запитання, чого вiд нього хотiв фельдкурат у ризницi, вiдповiв дуже сухо й лаконiчно:

– Насмоктався.

За новим подвигом фельдкурата – святою службою Божою – всi стежили дуже уважно i з неприхованими симпатiями.

Один пiд амвоном навiть побився об заклад, що фельдкурат упустить з рук дароносицю; вiн поставив усю свою пайку хлiба проти двох ляпасiв – i виграв.

Не мiстицизм вiруючих i не побожнiсть справжнiх католикiв сповнювали душi тих, хто в каплицi дивився, як фельдкурат виконував обряди. Це було таке почуття, яке охоплюе нас у театрi, коли ми не знаемо змiсту п’еси, а дiя заплутуеться, i ми з нетерпiнням чекаемо, що ж буде далi.

Всi присутнi цiлком поринули у видовище, яке самовiддано влаштовував для них фельдкурат бiля вiвтаря.

Естетичну насолоду давала iм риза, що ii фельдкурат надягнув навиворiт, iз щирим захопленням та хвилюванням вони спостерiгали за всiм, що дiялося перед вiвтарем.

Рудий прислужник, дезертир iз духовних кiл, фахiвець з дрiбних крадiжок у двадцять восьмому полку, чесно намагався вiдновити в пам’ятi весь порядок, технiку й текст святоi меси.