Пригоди бравого вояка Швейка

У коридорi будинку, де фельдкурат мав квартиру, дуже часто було чути прокльони незадоволених кредиторiв. Вiн водив на квартиру й повiй або посилав за ними свого денщика. Залюбки грав у «фербля»[104 - грав у «фербля» – фербель – азартна гра в карти, дуже поширена в Австро-Угорщинi.]. Були певнi пiдозри й здогади, нiбито фельдкурат грае нечесно, але нiхто не довiв, що в широкому рукавi його вiйськовоi ряси сховано туза. В офiцерських колах його звали «святим отцем».

До проповiдi вiн нiколи не готувався й цим рiзнився вiд свого попередника, який ранiше вiдвiдував гарнiзонну тюрму.

То був чоловiк, який утовкмачив собi в голову тверде переконання, що людей, ув’язнених у гарнiзоннiй тюрмi, можна настановити на путь праведну з амвона. Той достойний курат, побожно закотивши очi, розтлумачував арештованим, що потрiбна реформа законiв про повiй та неодружених матерiв, i розводився про виховання нешлюбних дiтей. Його казання були абсолютно абстрактнi й не мали нiякого зв’язку з сучасним становищем, тобто просто спричиняли нудьгу.

Зате фельдкурат Отто Кац виголошував проповiдi, яких усi нетерпляче дожидались.

То була урочиста хвилина, коли шiстнадцятку в самих пiдштанках вели до каплицi. Вдягнути iх – означало ризикувати, що хтось iз них утече. Двадцять ангеляток у бiлих пiдштанках поставили пiд амвоном. Дехто, кому всмiхнулося щастя, жував недопалки, знайденi дорогою, бо, звичайно, не було кишенi, де б iх можна було сховати.

Навколо них стояли iншi гарнiзоннi в’язнi й милувалися двадцятьма парами пiдштанкiв пiд амвоном, куди, видзвонюючи острогами, видряпався фельдкурат.

– Habacht![105 - Струнко! (спотв. нiм. «Habt acht!»)] – ревнув вiн. – Молiться! Повторюйте всi за мною! А ти там, ззаду, мерзотнику, не сякайся в руку, ти ж бо в храмi Божiм! Якщо не перестанеш, накажу замкнути тебе в карцер. Гей ви, волоцюги, чи не забули ще «Отче наш»? Ану, спробуймо! Ну звичайно, я так i знав! Який тут «Отче наш»? Вам аби по двi порцii м’яса з квасолею, та напхатися, лягти черевом на нари, длубати в носi й не думати про Господа Бога.

Що? Може, не правда?

Вiн глянув з амвона вниз на двадцятьох бiлих янголiв у пiдштанках, якi буйно веселилися разом з усiма. У заднiх рядах грали у «м’ясо».[106 - «М’ясо» – груба казарменна гра, при якiй солдати били один одного по заду.]

– Дуже гарно, – пошепки сказав Швейк своему сусiдовi, над яким тяжiла пiдозра, нiби за три крони вiн сокирою вiдрубав своему друговi всi пальцi на руцi, щоб того звiльнили з вiйськовоi служби.