Пригоди бравого вояка Швейка

До речi, признались i в тому, що бiля Ражiце саме перед жнивами зовсiм випадково впень вигорiв лан жита, саме тодi, коли вони в ньому смажили на рожнi сарну, яку пiдстерегли з ножами в громадському лiсi. Потiм у iхньому барлозi в лiсi знайшли понад пiвцентнера обгризених кiсток домашньоi птицi й дичини, величезну кiлькiсть кiсточок iз черешень, безлiч недогризкiв зелених яблук i чимало iнших смачних речей.

Однак нещасний скаутiв батько все ж таки не мiг заспокоiтись.

– Що я наробив? – тужив вiн.

– Авжеж, пропала, ще й на цiле життя, – пiдтвердив Швейк iз властивою йому щирiстю. – Пiсля того, що сталося, ваша добра слава за вiтром полетiла. Знайомi у вас е? Є. Почитають у газетах, а рот не город, не загородиш, такого прибрешуть, що ой-ой-ой. У лихий час i кум за собаку, та не берiть собi цього так близько до серця. На свiтi людей з зiпсованою репутацiею принаймнi разiв у десять бiльше, нiж iз доброю. На таку дрiбницю шкода i язика псувати.

У коридорi пролунали енергiйнi кроки, в замку заскреготiв ключ, дверi вiдчинились, i полiцай вигукнув Швейкове прiзвище.

– Пробачте, – по-лицарському нагадав Швейк, – я тут лише з дванадцятоi години, а цей пан уже вiд шостоi ранку. Я не так-то вже й поспiшаю.

Замiсть вiдповiдi мiцна рука витягла Швейка в коридор, i полiцай мовчки повiв його сходами на другий поверх. У кiмнатi бiля стола сидiв комiсар полiцii, гладкий панок iз бадьорим виразом обличчя.

– Отже, ви i е той Швейк? Як ви сюди потрапили?

– Зовсiм звичайнiсiнько, – вiдповiв Швейк, – я прийшов сюди в супроводi одного пана полiцая, бо не хотiв погодитися з тим, щоб мене викидали з божевiльнi без обiду, так немов я iм якась вулична шльондра.

– Знаете що, Швейку, – ласкаво сказав пан комiсар, – навiщо нам тут, на Сальмовцi, з вами сваритись? Чи не краще вiдправити вас до полiцiйного управлiння?

– Ви, пане комiсаре, – вдоволено промовив Швейк, – так би мовити, господар становища.

– Дуже радий, що нашi думки збiглися, – весело завважив комiсар полiцii. – Це найкраще, коли люди можуть домовитись! Хiба не так, Швейку?

– Я теж дуже люблю з кожним порадитися, – вiдповiв Швейк. – Я, вiрте менi, пане комiсаре, нiколи вашоi доброти не забуду.