Пригоди бравого вояка Швейка

Це був таемний агент державноi полiцii Бретшнейдер. Шинкар Палiвец мив череп’янi пiдставки з-пiд кухлiв, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.

Палiвец був вiдомий грубiян, кожне друге слово в нього було «дупа» або «гiвно». Водночас вiн був начитаний i радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу рiч Вiктор Гюго, переказуючи останню вiдповiдь староi гвардii Наполеона англiйцям у битвi пiд Ватерлоо.[14 - …i радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу рiч Вiктор Гюго, переказуючи останню вiдповiдь староi гвардii Наполеона англiйцям у битвi пiд Ватерлоо.

 – Полковник Наполеонiвськоi гвардii Камброн на пропозицiю англiйцiв здатися вiдповiв: «Merde! (лайно!) Гвардiя вмирае, але не здаеться». Цю сцену описав В. Гюго в романi «Знедоленi» (кн. І, част. ХІV).]

– Гарне лiто маемо, – вiв далi Бретшнейдер свою серйозну розмову.

– Все це гiвна варте, – вiдповiв Палiвец, ставлячи пiдставки до скляноi шафи.

– Та й устругнули ж вони штуку нам у Сараевi, – з проблиском надii озвався Бретшнейдер.

– В якому «Сараевi»? – перепитав Палiвец. – У тому нусельському шинку? Там же щодня бiйка. Вiдома рiч – Нусле![15 - Вiдома рiч – Нусле! – Район Праги. Вiн i досi мае погану кримiногенну репутацiю.]

– У боснiйському Сараевi, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцога Фердiнанда. Що ви на це?

– Я в такi справи не втручаюсь. З такими справами хай вони мене поцiлують у дупу, – чемно вiдповiв пан Палiвец, закурюючи люльку. – Бо в нашi часи встрявати в такi справи – це однаковiсiнько що в зашморг лiзти.

Я дрiбний торговець. Хто до мене приходить i замовляе собi пиво, тому я наливаю, а якесь там Сараево, полiтика чи небiжчик ерцгерцог – це не для нас, на цьому нiчого не заробиш, хiба що камеру в Панкрацi.[16 - …хiба що камеру в Панкрацi – в’язниця в однойменному районi Праги.]

Бретшнейдер замовк i розчаровано обвiв очима порожнiй шинок.

– Тут колись висiв портрет найяснiшого нашого цiсаря, – за хвилину знову заговорив вiн, – отам, де тепер дзеркало.

– Еге ж, правду кажете, висiв, – ствердив пан Палiвец, – та той портрет дуже мухи засрали, от я й винiс його на горище. Бо, знаете, ще хтось, бува, дозволив би собi кинути якесь слово й могли б iз цього вийти неприемностi. А на бiса менi це здалось?

– У тому Сараевi, напевно, паскудно воно вийшло, пане шинкарю?

На це пiдступне пряме запитання пан Палiвец вiдповiв надзвичайно обережно:

– Пiд цю пору в Боснii i Герцоговинi бувае страшенна спека.