Пригоди бравого вояка Швейка

Лукаш народився в селi серед чорних лiсiв та ставкiв i зберiг риси характеру, властивi селянам Пiвденноi Чехii.

Та якщо до солдатiв надпоручик Лукаш був справедливий i не збиткувався над ними, була в його характерi й одна особливiсть. Вiн ненавидiв своiх денщикiв, бо, як на зло, йому завжди дiставалися найнегiднiшi та найпiдлiшi.

Не вважаючи iх за солдатiв, вiн давав iм по пицi, бив по головi, роками намагався виховувати iх умовляннями та добрими вчинками. Лукаш безуспiшно змагався з ними, безперестану мiняв i кожного разу зiтхав: «Менi знову попалася пiдла тварюка».

На своiх денщикiв вiн дивився, як на нижчих iстот.

Лукаш дуже любив тварин. Були в нього гарцький канарок, ангорська кiшка та пiнчер. Усi денщики, якi тiльки поперебували в Лукаша, поводились iз тими тваринами не лiпше, нiж надпоручик з ними, коли вони робили йому якусь пiдлоту.

Канарка морили голодом, ангорськiй кiшцi один денщик вибив око, пiнчера лупили, коли тiльки попадав пiд руку, а один iз попередникiв Швейка кiнець кiнцем вiдвiв нещасну тварину на Панкрац до гицеля i навiть не пошкодував власних десяти крон, аби тiльки ii там убили.

А потiм заявив надпоручиковi, що пес утiк вiд нього на прогулянцi. Наступного дня вiн уже марширував з ротою на плац.

Коли Швейк прийшов доповiсти Лукашевi, що з’явився до нього на службу, надпоручик завiв його до кiмнати й сказав:

– Вас рекомендував пан фельдкурат Кац, i я хочу, щоб ви були гiдним його рекомендацii. В мене вже було тих денщикiв бiльше дюжини, але жоден з них не зiгрiв у мене мiсця.

Попереджую, я вимогливий i суворо караю за будь-яку пiдлiсть i брехню. Хочу, щоб ви говорили завжди правду i, не ремствуючи, виконували всi моi накази. Якщо я скажу: «Стрибнiть у вогонь», – то ви й у вогонь мусите стрибнути, хоч би навiть вам цього не хотiлося. Куди ви дивитеся?

Швейк зацiкавлено дивився вбiк, на стiну, де висiла клiтка з канарком. Почувши надпоручикове запитання, вiн утупив своi лагiднi очi в офiцера й вiдповiв милим, добродушним тоном:

– Насмiлюсь доповiсти, пане надпоручику, – це гарцький канарок.

Перервавши таким чином мову надпоручика, Швейк виструнчився по-вiйськовому i, не клiпаючи, дивився йому просто в очi.

Надпоручик хотiв сказати щось гостре, але, побачивши невинний вираз Швейкового обличчя, тiльки промовив:

– Пан фельдкурат рекомендував вас як неперевершеного iдiота. Думаю, вiн не помилився.

– Насмiлюсь доповiсти, пане надпоручику, пан фельдкурат справдi не помилився.