Пригоди бравого вояка Швейка

Фельдкурат програвся вщент i нарештi спитав:

– Скiльки ви менi позичите на мого денщика? Страшний бевзь, але разом iз тим цiкава фiгура, щось non plus ultra[154 - Неповторне (лат.).]. У вас iще нi в кого нiколи не було такого денщика.

– Можу позичити тобi сто крон, – запропонував поручик Лукаш. – Якщо не вiддаси менi iх до пiслязавтра, то пришлеш менi свого раритета. Мiй денщик гидкий тип, весь час зiтхае, пише додому листи, а до того й краде все, що попаде пiд руку. Я вже й бив його, але це нiчого не допомагае.

Щоразу, як зустрiчаю, даю запотиличника, i це не впливае. Вибив йому кiлька переднiх зубiв, та бiсове насiння не виправиш.

– Отже, згода, – легковажно сказав фельдкурат, – або пiслязавтра сто крон, або Швейк.

Вiн програв i тих сто крон i сумний повертався додому. Фельдкурат чудово знав i зовсiм не сумнiвався в тому, що до пiслязавтра тих сто крон не роздобуде, i Швейка вiн, власне, пiдло i до того ж дешево продав.

«Адже я мiг узяти й двiстi крон», – злостився вiн на себе.

Пересiдаючи з трамвая на трамвай, який за хвилину мав довезти його додому, фельдкурат вiдчував докори сумлiння, у нього був напад сентиментальностi.

«Дуже негарно з мого боку, – подумав вiн, дзвонячи до своеi квартири. – Як я гляну в його придуркуватi, добродушнi очi?»

– Любий Швейку, – сказав вiн, увiйшовши до кiмнати, – сьогоднi сталося щось незвичайне. Менi страшенно не щастило в картах. Я пiшов ва-банк, в мене був туз, я ще прикупив десятку, а в банкiвника був валет, проте вiн усе ж таки натягнув до двадцяти одного.

Кiлька разiв я потiм ставив на туза або на десятку, i завжди у банкiвника виявлялося стiльки ж. Просвистiв я всi грошi.

Вiн на хвильку замовк.

– А в кiнцi я програв i вас. Позичив на вас сто крон i якщо до пiслязавтра iх не поверну, ви будете належати вже не менi, а надпоручиковi Лукашу. Менi дуже прикро…

– Сто крон я ще маю, – сказав Швейк, – можу вам позичити.

– Давайте сюди, – пожвавiшав фельдкурат.

 – Я зараз занесу iх Лукашевi. Менi так не хочеться з вами розставатись.

Лукаш дуже здивувався, коли знову побачив фельдкурата.

– Прийшов вiддати тобi борг, – сказав фельдкурат, переможно поглядаючи на всiх, – киньте i менi карту.

– Ва-банк! – вигукнув фельдкурат, коли пiдiйшла його черга. – Лише однiсiньке очко перебрав! Знову ва-банк, – сказав вiн, коли починали наступний хiд, – ва-банк! Вслiпу!

– Двадцять, – заявив банкiвник.