Пригоди бравого вояка Швейка

Швейку, – гукнув вiн до кухнi, – цей пан бажае вийти на свiже повiтря!

– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, – озвався Швейк з кухнi, – я цим паном уже раз вiдчиняв дверi.

– Повторити! – пролунав наказ. І Швейк виконав його рвучко, швидко i суворо.

– Дуже добре, пане фельдкурате, – сказав Швейк, повернувшись з коридора, – що ми з ним упоралися ранiше, нiж вiн тут почав бешкетувати. В Малешiце був один корчмар, грамотiй. Вiн на все мав цитати зi Святого Письма, а коли кого лупцював гарапником, завжди примовляв: «Хто жалiе рiзки, той ненавидить сина свого, але хто любить його, то, доки не пiзно, карае; я тебе, потiпахо, провчу, як битися в моему шинку».

– Бачите, Швейку, як то бувае з такою людиною, що не шануе священика, – засмiявся фельдкурат. – Святий Іоанн Златоуст сказав: «Хто шануе священика, шануе Христа, хто кривдить священика, кривдить Господа Ісуса Христа, заступником якого е священик». До завтрашнього дня ми повиннi добре пiдготуватися. Пiдсмажте яечню з шинкою, зварiть пунш бордо, а потiм вiддамося побожним роздумам, бо, як сказано у вечiрнiй молитвi: «Милосердям Божим вiдвернуто всi пiдступи ворогiв проти дому цього».

На свiтi iснують упертi люди. До них належав i добродiй, що його вже двiчi викинули з квартири фельдкурата. Саме коли вечеря була готова, хтось задзвонив. Швейк пiшов вiдчинити, за хвилину повернувся i доповiв:

– Вiн знову тут, пане фельдкурате. Я поки що замкнув його у ваннiй, аби ми могли спокiйно повечеряти.

– Погано робите, Швейку, – сказав фельдкурат.

Швейк за хвилину повернувся з упертим вiдвiдувачем, який похмуро дивився поперед себе.

– Сiдайте, – чемно попросив його фельдкурат. – Ми саме кiнчаемо вечеряти. У нас були краби, лосось, а тепер ще яечня з шинкою. Тож-бо любо бенкетувати, коли люди позичають грошi!

– По-моему, я тут не задля смiху, – проговорив похмурий добродiй, – я тут сьогоднi вже втрете.

– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, – зауважив Швейк, – що це найсправжнiсiнька гiдра, достеменно як той Боушек з Лiбнi. За один вечiр його вiсiмнадцять разiв викидали з «Екснерiв», i вiн за кожним разом знову повертався туди, нiбито «забув люльку». Пхався до того ресторану вiкном, дверима, з кухнi, через мур i через льох i, можливо, спустився б туди комином, коли б пожежники не зняли його з даху.