Кращий вік для смерті

Я тебе не засуджую…

Вона вiдклала ще один споряджений магазин, прихилилася спиною до дверей комори, поклала автомат на колiна i трохи прикрила очi.

– Скiльки людей нинi в племенi? П’ятсот набереться?

– Думаю, так.

– Четверо вождiв – п’ятсот тварин. Тварини народжують дитинчат. Тварини приносять здобич. Тварини покiрно працюють. Однi тварини спалюють iнших тварин, а на мiсце померлих приходять новi тварини. І в жодного з них, Книжнику, навiть у такого розумного, як ти, i думки не виникае, що можна жити по-iншому.

– Але Закон говорить…

– Плювати на Закон, якщо вiн несправедливий! Хто сказав тобi, що Закон один для всiх, хто живе? У фармерiв свiй закон, у Сiтi – свiй, у Тауна – свiй. І все влаштовано по-рiзному! У фармерiв немае вождiв, а править рада. У них е сiм’я, але чел може мати стiльки герл, скiльки зможе прогодувати.

У Сiтi правлять жерцi, в Таунi – шамани, i кожен iз них тлумачить Закон по-своему, як вигiдно! Узагалi, кажуть, що колись всi ми були одним плем’ям, i тому Закони у нас схожi.

– Як Сунь-Вийми…

– Ну, щось на зразок того, – кивнула Бiлка.

– Але якщо Закон такий поганий, то як наше плем’я вижило?

– Решта теж вижили, хто з Законом, хто – без. Виживати – це завжди важко.

Вона дала Друговi ще одну шкiрочку (вiн прийняв ii з захопленням i одразу ж почав гризти, тримаючи новий подарунок чiпкими лапками) i продовжила:

– Але для того, щоб вижити, не обов’язково бути твариною.

– Ранiше було таке слово – раб.

– Що це за слово?

– Воно означало людину-рiч. Ранiше однi люди володiли iншими, могли iх продати, обмiняти, знищити, покалiчити, змусити працювати до повноi знемоги… Це було давно. Дуже давно.

– Раб, – Бiлка спробувала слово на смак. – Раби. Так ось, Книжнику… Не обов’язково ставати рабом, щоб вижити.

– Немае за що. Я знаю багато непотрiбних слiв, – сказав вiн, витягнувшись на жорсткому карематi на повний зрiст. Ноги практично не болiли, вiн вiдчував, як мазь, висихаючи, стягуе шкiру.

– Ти багато читав, Книжнику?

– Я тiльки те й робив, що читав. Вiдтодi, як навчився.

– Це важко?

– Читати? – Тiм усмiхнувся. – Що ти… Нi. Набагато легше, нiж бiгати по гiлках, як бiлка, i тягати на собi величезний рюкзак, як кiнь.