Кращий вік для смерті

 – Бути твариною здорово, так, Книжнику? Народжувати виродкiв вiд вождiв – це кльово, Книжнику? Та менi поруч iз мертвими i снейками було краще, нiж iз вами!

Риси обличчя ii загострилися, стали ще рiзкiшими, волосся в променях сонця, що сходить, горiло яскравим рудим вогнем, очi гнiвно виблискували.

– Вижити можна тiльки разом, – промимрив Книжник завченi з дитинства фрази Закону. – Так вирiшив Нещадний…

Бiлка дивилася на нього так, що йому захотiлося провалитися крiзь дно човна.

Раптово обличчя ii пом’якшало.

– Нещадний, – передражнила вона Тiма. – Я чотири роки живу сама, Книжнику. Подивись на мене! Я жива! Я не розсовую ноги перед хтивим Свином! Я не виношую цуценят для того, щоб вони служили вождям! Могло б бути зовсiм по-iншому, Книжнику! Могло б бути зовсiм по-iншому! Жити разом – це не означае бути твариною у сильних! Ти ж читаеш книжки! Ти ж знаеш, що люди не завжди жили так!

– Ранiше не було Нещадного!

– У кожного часу свiй Нещадний! – вiдрiзала вона. – І у кожного часу е тi, хто згоден так жити! Тому я i прийшла за тобою, Книжнику… Коли щось i може змiнити Закон, то це вiдхiд Нещадного.

І я готова здохнути, якщо здохне вiн…

Роздiл четвертий. Пустки

Загiн мисливцiв був неабияк пошматований вибухом. Двох челiв поранило осколками, а одного так гепнуло вибуховою хвилею об дерево, що вiн оглух i у вiдповiдь на запитання тiльки мотав головою, витираючи кров, що сочилася з вух.

Вождi не постраждали, i Спритний iз компанiею особливо не постраждали, але поранених i контуженого довелося вiдправити додому, що скоротило групу переслiдування.

Те, що залишилося вiд Сумного, поховали тут, на березi, заваливши неглибоку яму стовбурами дерев, що впали, щоб хоч якось ускладнити роботу падальникiв.

Вирити справжню могилу не змогли – на глибинi пiвтора фута заглиблення заповнювалося коричневою рiдиною з гострим запахом: Болото висовувало своi щупальцi на берег.

Замiсть Шамана останне слово покiйному сказав Спритний.

Слово вийшло коротким.

Спритний не був оратором, та й говорити було нiчого – Нещадний отримав Сумного на два роки ранiше, нiж було потрiбно. Сумного це вже не могло засмутити, Нещадного мало радувати.

Потiм загiн виступив у дорогу.

Рiшення ухвалювали вождi, швидше за натхненням, нiж за тверезим розрахунком. Думки були лиш у Бiгуна, його варiант i прийняли до дii.

Берегiв Болота нiхто до пуття не знав, тож його, певна рiч, треба обiйти або праворуч, або лiворуч.