Кращий вік для смерті

Над ним височiло нереально зоряне небо, таке високе i красиве… Вiн iз насолодою втягнув повiтря в легенi, силкуючись очистити iх вiд…

– Бiгом! Бiгом!

– Не можу… – видихнув вiн.

– Здохнеш. Встав i пiшов!

І вiн знову встав, тому що йому було соромно здохнути ось тут пiсля того, як вiн усе-таки вилiз…

Погоня розгорнулася за якусь сотню метрiв вiд них. Книжник крiзь пiдлiсок бачив, як танцюють язики полум’я за вiкнами Бiблiотеки. Його Бiблiотеки. Його дому. І вiдразу ж вiдвернувся. Треба було дивитися пiд ноги.

Бiлка спецiально не йшла у вiдрив, хоча могла давно зникнути безслiдно. Книжник подумав, що вона рятуе не його, а книжки, що лежать у рюкзаку. І його вмiння складати з букв слова. Не бiльше. Сам вiн нiякоi цiнностi не становив – худий, невмiлий, проблемний тягар. Бездомний iзгой.

Вони звернули, намацуючи нову стежку. Крики переслiдувачiв лунали тихiше – плем’я явно збилося зi слiду, але Тiм знав, що це ненадовго.

Слiдопити свою справу знали туго, а iх iз Бiлкою можна було знайти, навiть якби вони лiтали, тiльки по запаху, було б бажання.

Бажання, судячи з усього, було. А вже пiсля смертi Ноги…

Знову поворот.

І тут Книжник зрозумiв, куди веде його супутниця, i ледь утримався вiд того, щоб не повернути назад.

Бiлка прямувала до Болiт.

Роздiл третiй. Болота

Облом дивився на Ногу. Нога все ще димiв.

Вiн не встиг обгорiти до кiсток, тiло витягли ранiше, нiж Бiблiотека зайнялася всерйоз, але засмажитися встиг. Одяг обвуглився, шкiра взялася клаптями, дуже постраждали нижнi кiнцiвки, над якими вогонь попрацював найбiльше – черевики i плоть стали одним цiлим.

Нога видiляв такий запах смаженого м’яса, нiби його спецiально запiкали на багаттi.

– Хробак утiк? – запитав Облом крiзь зуби.

– Утiк, – вiдповiв Свин.

– Коли ми зловимо його, я зажарю його живцем.

– А ii ти вiддаси менi… – посмiхнувся Свин. – Я ii теж зажарю!

Вiн засмiявся, похрюкуючи. Саме за цей смiх i за кругле обличчя, на якому красувався нiс iз вивернутими нiздрями, Свин i отримав свое прiзвисько.

Із темряви випiрнув Бiгун. Вiн був злий i зосереджений, як мисливець, який переслiдуе здобич. Вiн i був мисливцем, який переслiдуе здобич, тiльки дичина на цей раз була людською. Сухий, маленький, дуже швидкий i дуже жорстокий – блискучi чорнi очi, несподiвано великi для гострого смаглявого обличчя iз застиглою на ньому посмiшкою. Бiгун завжди посмiхався, але вiд одного погляду на цю посмiшку навiть у Облома пробiгав мороз поза спиною.