Кращий вік для смерті

Тепер точно нiхто не повiрить! Стрiляв – значить, бачив i промазав! Вiн прогавив звiра, i покарання неминуче. Яким воно буде, невiдомо, але знаючи, як Облом його любить, можна було не сумнiватися, що суворим. Мисливець, що впустив здобич, мае бути покараний. Це теж закон.

Книжник замружився вiд жаху перед неминучою розправою, а коли розплющив очi, Облом уже нависав над ним, нiби пiдрубане дерево – величезний, злий та нещадний.

Вiн був не сам, а разом iз Ногою та Свином. Бракувало лише Бiгуна, а то рада племенi зiбралася б у повному складi.

Облом поглянув на зiщуленого Книжника, на розряджену гвинтiвку, потiм знову на Книжника i, вишкiрившись, копнув його носаком. Можливо, це був не найсильнiший удар, на який Облом був здатен у гнiвi, але Книжнику вистачило й цього: вiн вiдлетiв убiк i боляче вдарився потилицею об землю.

– Гей, ти – шмат лайна! – гаркнув Облом хриплим голосом. – Ти нi на що не здатен, купа лайна! Хробак! Вилупок!

Вiн зробив ще крок i знову вдарив Книжника, на цей раз по ребрах.

Черевик у Облома був добрячий – масивний, з грубезноi шкiри, на рубчастiй пiдошвi, – вимiняв у мiщухiв, чи то зняв iз убитого. Твердий, як камiнь, носак урiзався в бiк жертви, i Книжник задихнувся, заплямкав губами, як виловлена риба.

– Ти проi…в дiра! – видихнув Облом iз ненавистю. – Ти вмiеш тiльки дрочити на своi смердючi книжки! Що тепер будуть iсти герли та бебики? Погризений щурами папiр? Вiдповiдай, безрука тварюко!

– Вiн… вискочив несподiвано! – пробекав Книжник, ненавидячи самого себе за липкий страх, що з’явився внизу живота, за тремтячий голос, у якому не було нiчого з того, що годиться справжньому челу, – тiльки бiль та благання.

Облом загарчав i довбонув його прикладом карабiна, поцiляючи в груди, але Книжник iнстинктивно встиг закритися, i приклад улучив йому в передплiччя. Рука одразу занiмiла, перед очима закружляли чорнi мухи.

Нога та Свин, пiдкоряючись жестовi вождя, пiдхопили Книжника пiд пахви, i вiн завис над землею, приголомшений та переляканий до смертi.

Йому було десь бiльше сiмнадцяти, наскiльки саме – Книжник не знав. Мабуть, вони були однолiтки – Облом та iншi старшi, може, мiсяць або два рiзницi, але поруч iз ними вiн виглядав як кiд, який щойно розмiняв вiсiм зим, – жалюгiдна iграшка в руках здоровезних челiв.

Та й хто вiн був – просто книжковий хробак, який все свое життя провiв у нiкому не потрiбнiй Бiблiотецi, а вони – вождi, мисливцi, батьки племенi, годувальники.