Чужі сни

Давай, пiднiмайся, пiднiмайся… – Вiн простягнув iй руку, i Кiра з радiстю вхопилася за вологу, трохи липку долоню. – Вставай, вставай! Немае часу вiдпочивати, командире!

Давидова пiдвелася на одне колiно, а потiм, крекчучи, випросталась.

– Я знаю… Скiльки часу я лежала, Рiче? – прошепотiла вона.

– Хвилини двi-три, не менше…

– Я в порядку, – Кiра сказала це вже по-англiйськи i якомога голоснiше, щоб натовп розчув i втратив до неi iнтерес. – Дякую! Спасибi всiм! Я вже в порядку!

Натовп розчаровано загудiв i почав розходитися: нiчого цiкавого! Туристка впала, катаючись на роликах, ач дивина! Нi кровi, нi переломiв, а нi «швидкоi»… Нудьга!

Кiра крутила головою, обдаровуючи всiх вдячними усмiшками, а Рiч пiдтримував ii за талiю – стояти на ковзанах пiсля джампа та падiння було дуже складно.

– Решта? – запитала вона тихенько.

– Поки що не бачу. То шукаемо?

– Не маю часу шукати… Обiйдемося. Потрiбно тiльки ii знайти.

– Точно, – пiдтвердив Рiч, пiдставляючи iй плече. – Хоча не думаю, що у такому натовпi ми легко з цим упораемось.

Але це не едина проблема. У нас гостi, командире.

Натовп розходився, i це було здорово, але вiд рiчки до них наближалися двое полiцейських. Хлопцi як на пiдбiр, таких не грiх i на плем’я розводити – зросту добряче за метр вiсiмдесят, плечистi, пiдтягнутi. Чорна форма, наручники, балон зi сльозогiнкою, пiстолет у кобурi – варiант називався «готовий до будь-яких несподiванок».

«Насправдi-то не до будь-яких, – подумала Кiра, дивлячись на спокiйнi пещенi обличчя правоохоронцiв, простих патрульних, якi давно не зустрiчали нiчого страшнiшого за обдовбаного до втрати рухливостi наркомана або городянина напiдпитку.

– Що ж… Сите життя розбещуе. Що самовпевненiше, то беззахиснiше. За хвилину й у нас будуть пiстолети. І кийки. І балони з газом. Це чудово. Це просто сюрприз. Якби ще не цi безглуздi ролики, через якi роз’iжджаються ноги! І йде обертом вiд рiзких порухiв голова. Добре, що вона не моя, а прокатна. Точно заробила струс».

– Готуйся, – прошепотiла Давидова на вухо Рiчу.

– Пiдбери свое черевце, Рiче. Будемо iх брати.

І в ту ж мить вiдчула, як iй жарко. Жарко i навдивовижу приемно. Кiрсанов не збрехав – бабине лiто.

– Патрульних? – перепитав чогось Рiч. – Я готовий, командире!

– Головне, щоб поблизу не виявилося ще двох полiсменiв. – Кiра сперлася долонями на колiна i швидко озирнулася навколо з-пiд чубчика, що впав на очi. – Якщо iхня пiдтримка близько, то розслабитися нам не дадуть.