Чужі сни

– Слухай, Кiро, а ти не пробувала на вихiднi вимикати комунiкатор? Хоча б на добу? Це не караеться, у Безпецi на це заплющують очi – мають же люди коли-небудь вiдпочивати? Ти не единий хiрург у Сiтi, врештi-решт. Чи ти думаеш, свiт перестане обертатись, якщо ти пiдеш зi зв’язку?

– Я не можу…

– Що не можеш? Свiт не завалиться, повiр.

– Мiй свiт – може, – серйозно заперечила Кiра.

І, хоч як дивно, в цю мить вона теж говорила правду.

Коли ii всюдихiд в’iхав на приймальний пандус Центру i термозавiса розступилася перед його куцим носом, стало видно, що на неi ДУЖЕ чекають.

Бiля в’iзду в Трубу стояв тутешнiй кар, пофарбований у жовтий колiр, а поряд iз автомобiлем – двое вiйськових у костюмах iз пiдiгрiвом, у масках, що закривали практично все обличчя, i з автоматами.

Один iз воякiв кинувся до неi, як дитина, що загубилася, до матерi, пiдскочив до дверцят машини i, вiдчинивши iх, вiддав честь.

– Панi Давидова? – пробухтiв вiн у маску.

Кiра кивнула.

– Можу я сканувати ваш чiп?

Кiра мовчки простягнула йому лiву руку, повернувши ii долонею догори.

– Дякую.

Сканер пискнув, загорiвся зелений вогник.

– Особу пiдтверджено, – сказав неголосно другий вiйськовий, який стояв трохи осторонь. Вiн говорив у мiкрофон на комiрi комбiнезона, але з Кiри не зводив очей.

– Давидова Кiра Олегiвна, тридцять шiсть рокiв, етнiчна росiянка, – сказав перший, розглядаючи ii впритул крiзь скельця маски. – Лейтенант Вязiн, служба охорони Центру. Прошу вас пересiсти в наш електромобiль.

– Що сталося, лейтенанте? – запитала Кiра, вистрибуючи з машини. – Що за поспiх?

– Вам усе пояснять на мiсцi.

– Де це – на мiсцi?

– Я вiдвезу вас до прохiдноi проекту «Сегмент» – так менi наказано. Подальше не в моiй компетенцii. Вибачте, Кiро Олегiвно.

Тут, бiля в’iзду на паркiнг, було холодно. Не так, як на вулицi, але холодно – крижаним бетонним диханням вiдразу прихопило щоки. Кiра встрибнула на сидiння автомобiля, сховала нiс у комiр i завмерла, як настовбурчений птах.

Вязiн закинув автомат на бiк i зайняв мiсце водiя. Загудiвши електромоторами, кар рвонув iз мiсця i майже одразу ж прошмигнув у Трубу.

Центр був величезним примiщенням. Кiра й уявити собi не могла його повних розмiрiв, хоча вже кiлька рокiв тут проходила значна частина ii життя. Його спорудили рокiв двадцять тому, якраз пiсля вiдкриття джампа, використавши пiд секретний проект бiльшу частину будiвель покинутого ракетного заводу.