Чужі сни

Незважаючи на джет-лаг, який лежав на повiках тяжким вантажем, Давидови повечеряли разом iз ним у прекрасному французькому ресторанчику на розi 47-i та 7-i. І до 22-i за мiсцевим часом, ситi й задоволенi, впали в свое лiжко розмiру «кiнг-сайз», не думаючи нi про любов, нi про прекрасний краевид на Центральний парк, який вiдкривався з вiкон. Пiсля трансатлантичного перельоту i двох пляшок червоного бургундського можна i слiд думати виключно про сон.

На пiдлозi залишилися валятися мокрi рушники, нерозiбранi валiзи (а навiщо iх розбирати, якщо завтра знову в путь?) шкiрилися вiдкритими кришками, через не запнутi до кiнця штори до кiмнати сочилися тремтячi неоновi вогнi Великого Яблука.

Мiсто гудiло за вiкнами низьким, важким басом блюзмена. Навколо пам’ятника Колумбу в нескiнченному хороводi крутилися свiтляки фар, помаранчевим горiли гребенi на дахах таксомоторiв, зойкали клаксони. Іст-Сайд палахкотiв вогнями на iншому боцi Центрального парку, а вони спали без заднiх нiг, як i належить мандрiвникам, що пролетiли пiвсвiту.

Мартiн, коректний i елегантний до неможливостi, приiхав вчасно – якраз до пiзнього снiданку, коли Давидови встигли не тiльки привести себе до ладу, але i зайнятися любов’ю i знову привести себе до ладу. Це було традицiею – починати перший день подорожi з любовi, i iм обом подобалася така традицiя.

Пiсля снiданку та неквапливоi бесiди про контракт iз бразильським видавництвом (Рiч вiв свою лiнiю ненав’язливо, але дуже наполегливо, адже Бразилiя – величезний ринок, i тут дуже важливо не помилитися!) вони утрьох прогулялися до Суничноi галявини, посидiли бiля озера.

День був чудовий, не холодний, а нiжно прохолодний – у вiтерцi, що заблукав мiж хмарочосами, вiдчувалося дихання осенi, яка насувалась, але листя ще не остаточно забарвило в багрянець, дерева хизувались i зеленим, i жовтим, i червоним. До холодних листопадових дощiв залишалася цiла вiчнiсть – кiлька тижнiв чудового бабиного лiта.

До Нью-Йорка не можна ставитися байдуже.

Його можна тiльки любити чи ненавидiти.

Давидови його любили, тому хвилини летiли непомiтно. День канув у Лету за розмовами i прогулянками, немов i не було його зовсiм.

Мартiн особисто вiдвiз iх до аеропорту.

Тунель до цього часу спорожнiв, Квiнс-бульвар звiльнився вiд денного потоку автомобiлiв i почав дихати на повнi груди. Пробок не було, i вони, приiхавши на мiсце задовго до вильоту, встигли випити по порцii вiскi в барi й тiльки пiсля цього вирушили на реестрацiю.