Листи до полковника

Кажу ще раз для цих деяких: як стало вiдомо вчора пiсля обiду…

– Шухер, – повiдомив Лисий.

* * *

– Сiдайте, панi Роверта.

– Анчарова, – автоматично виправила вона.

– Так, звичайно, – без посмiшки погодився спiвробiтник, зазирнувши в папери. – Анчарова Єва Миколаiвна. Сiдайте.

Вiн був у цивiльному. Втiм, вiн i справдi був цивiльним: невiйськовий характер деяких спецслужб – одне iз досягнень демократii. Сiрий костюм iз жовтою краваткою, не екзотичною, а просто недоладною, i невиразне кабiнетне обличчя.

Ева не могла пригадати, чи з цим чоловiком вона розмовляла минулого разу – чи з iншим, подiбним?

– Вас запросили, щоб поставити кiлька запитань. Але спочатку приймiть нашi спiвчуття, Єво Миколаiвно.

Вона прийняла, опустивши повiки. Цього достатньо. Далi.

На столi перед цивiлом, крiм комп’ютера, телефона й розкиданих стосiв паперу, стояла тезелiтова фiгурка дракона iз серii «На пам’ять про Зрiз» i фотографiя в рамцi з того ж матерiалу, розвернута так, що не роздивитися, хто на нiй зображений – а цiкаво.

Цiкаво Евi було й минулого разу, i дракона вона запам’ятала: отже, стiл той самий. Але, можливо, спiвробiтники сидять за ним по черзi?

– Крiм того, я вiд iменi нашоi установи хочу вибачитися перед вами, – мовив вiн, й Ева пiдвела голову. – За допущений витiк iнформацii. Повiрте, ми цього не хотiли, Єво Миколаiвно.

Звичайно, вона не збиралася нiчого доводити, протестувати, йти на конфлiкт. Хотiла знову прикрити очi: кажiть далi й пошвидше. Іронiчний смiх вирвався сам собою, безгучний, як грамотна пiдказка з першоi парти, майже без поруху губ.

Але цивiл, очевидно, свого часу геть не блискуче навчався в школi.

– Ми не хотiли, – з притиском мовив вiн. – Може, кави?

Ева вiдмовилася. Теж безгучно, коли вже до нього так добре доходить.

– А я, з вашого дозволу… Олю!.. До речi, я б рекомендував, кава тут добра. А розмова в нас буде довгою. Й вiдповiдальною.

– Переконали, – вона посмiхнулася вже вiдверто глузливо. – З вершками.

– Двi кави з вершками, Олю.

І прослiдкуй, щоб нас не турбували.

Вiн завмовк, втупившись кабiнетним обличчям у комп’ютер: технiчна пауза для секретарки. Ева ледь стрималася, щоб нервово не засоватися на стiльцi. Як це все неприемно, тривожно й невчасно. Сьогоднi начебто мали дати дозвiл на кремацiю, його треба завiзувати в трьох мiсцях, розкиданих по мiсту, й устигнути до шостоi. З цим допитом вона хотiла вiдстрiлятися, як завжди, щонайбiльш за пiвгодини; наiвна. «Довга й вiдповiдальна розмова.