Гаугразький бранець

Вона щоразу скаржиться мамi на одне й те саме – як я товаришую з Далькою й не бабраюся з хлопчиськами. Теж менi – проблемна дитина!..

– Оце й усi моi рекомендацii. Зараз я покличу Юсту.

Отут я, звичайно, мала б швиденько повернутися до групи, щоб Учителька могла мене звiдтiля викликати. Але мама стояла так близенько, така гарна й усмiхнена, найкраща, моя!.. що я не витримала та стрибонула iй на шию.

– Юсику, – засмiялася мама десь бiля мого вуха, – ти важка. Злазь.

Я сповзла донизу й обхопила ii обома руками, встромивши носа iй у живiт.

Вiд м’якоi й шорсткоi конусилi пахло дуже смачно. Мамою.

На мить глянула позад себе: Вчителька досi була на стiнi i, здавалося, хотiла зробити менi зауваження чи пригрозити, що знизить бал, – але в маминiй присутностi вже не могла, в неi такi налаштування. Лише сказала:

– До побачення, Юсто. На все добре, панi Калан.

– До побачення! – вiдповiли ми з мамою.

…Капсула мчала мiським тунелем. За ii прозорими стiнами пролiтали житловi блоки: деякi срiблясто-сiрi, деякi бiлi чи золотавi, а бiльшiсть iз вiртуальними картинами рiзних екосистем, цифрознiмками тварин i людей чи просто рiзнокольоровими вiзерунками.

Якщо загадати число й рахувати блоки, то по тому, якого вiн буде кольору, можна дiзнатися про свою долю. Проте коли капсула летить на повнiй швидкостi, постiйно збиваешся з лiчби.

Роб каже, що картини на блоках було б страшенно цiкаво роздивитися, стоячи на мiсцi: вони ж дуже розтягнутi з розрахунком на швидкiсть капсул.

Тiльки з якого, питаеться, мiсця? У тунелях немае де зупинитися, та й узагалi не можна, адже там вiдкачене повiтря, щоб не було тертя.

Я щiльно-щiльно притискаюся до мами. Так добре… Мама сьогоднi забрала мене ранiше вiд усiх в групi. Забрала сама, а не прислала, як зазвичай, запрограмовану капсулу з автономною Виховалькою. Тепла мамина рука обхопила мене за плечi, i хотiлося, щоб так було завжди-завжди…

Але коли дуже добре, то чомусь хочеться, щоб стало iще краще.

Я задерла голову й попросила:

– Мам, а давай пiдiймемося на верхнiй рiвень!

– Давай.

А минулого разу вона вiдмовилася. Зайва перевитрата енергii й часу, а тодi все одно спускатися. Центр соцiалiзацii розташований на четвертому рiвнi мiста, а блок, де ми мешкаемо, – на п’ятому, тому наша капсула запрограмована на серединну мережу тунелiв. По верхньому ми катаемося лише на вихiдних, та й те якщо в мами й тата однаковi плани, про Роба я вже не кажу.