Гаугразький бранець

Найвище щастя для воiна… але вона все одно волiла не думати, кого саме.

– Ану геть звiдси! Нема чого вам тут ошиватися, – гримнув на них старший брат Хас, п’ятий син у родинi, найгарнiший, найнестримнiший i злий. Хаса Мiльям побоювалася. І, звичайно, навiть не спробувала запитати, що робить тут вiн сам i що скаже йому майстер зi зброi.

Вона вiдвела близнюкiв до струмка Азру, де в спеку полюбляла хлюпатися вся малеча iхнього селища. Зараз вода в потоцi була ще зовсiм холодною, i Нузмет, що кинувся був купатися, кулею вистрибнув на берег, коли ще не встигли впасти пiднятi ним хмари бризок.

Обачнiший Асалан залишився на березi й дражнився, приклавши до вух розчепiренi долонi. Малюки безтурботнi, вони легко забувають тривогу й страх.

Пiдiбравши пiд себе колiна, Мiльям сiла на гранiтний камiнь бiля самоi води. Сонце, що дарувало тепло й свiтло селищам, садам i виноградникам, поверталося в небо нестерпними для очей вiдблисками з рябого дзеркала Азру. Примружилася й опустила вii.

Там, у помешканнi, зараз напiвтемрява, яку нездатний перемогти маленький вогник лампадки – сонцевi не можна бачити таiну людського народження. У помешканнi порожньо: крiм матерi там дозволено перебувати лише бабi-повитусi Ійтаб-анi та двом ii помiчницям.

І ще Адигюль. Першiй доньцi в родинi, навченiй розмовляти з Матiр’ю Могутнього, захисницею всiх земних матерiв.

А крiм того, iз силами, якi набагато давнiшi й всесильнiшi за Могутнього i Його Матiр. Силами, що живлять джерело Тайi та сотнi iнших чудодiйних джерел, каменiв, дерев i трав.

Темними й свiтлими, лагiдними й страшними, простими й пiдступними. Силами, на яких тисячу столiть стоiть великий Гау-Граз.

Адигюль. Таемне знання вона отримала вiд бабусi, Дарiми-анi, також першоi доньки своiх батькiв. Усмiшка Могутнього. Мати – ii друга донька, i вона вже тепер побоюеться Адигюль.

Адигюль може взяти й не послухатися матерi чи старших братiв, а iнодi навiть батька! Вона може сама вибирати собi нареченого i, треба сказати, вже подивляеться навсiбiч: згадати хоча б хирлявого Арваза, та й не лише його одного.

За трапезою вона дiстае свою миску вiдразу ж за Айдабеком, першим сином у родинi; втiм, Айдабек вже понад рiк не повертався з вiйни, i невiдомо, чи вiн ще живий.

Їi плаття – з найтоншого мереживного полотна, накидка пофарбована соком марени, а чеканку на срiбному поясi можна роздивлятися годинами – коли Адигюль дозволяе.