Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки

Як той вовк самотнiй… Ой, ну iх, тих вовкiв… А нещодавно Олi листа прислав. Точнiше, прислав менi. Знаете, конверт у конвертi. А я передала. Що там – не знаю. Але таке було… – Дiвчина знову майнула думками, де химерно змiшувалося минуле з можливим. – Не пара вiн для неi. Оля створена для високого польоту. Андрiй же примагнiчений до землi. І вiдриватися не збирався. Наче прив’язаний… Їхнiй розрив закономiрний. Так мусило статися. А столиця вiдчинила дверi у зовсiм iнше життя. Життя, гiдне ii рiвня, висоти, розмаху особистостi.

Олю я в цьому прекрасно розумiла й пiдтримувала. Треба займатися тим, для чого тебе створено. І призначено Вищими Силами.

– Спорiднена праця, – видихнув професор.

– Що? – не зрозумiла Дарина.

– Те, що ви сказали, Сковорода називав «спорiдненою працею».

– Точно-точно, щось пригадую з академii.

– Цю iдею вiн запозичив у мудрих старцiв античностi. Коли людина живе й творить вiдповiдно до свого призначення, вона входить у гармонiю з природою. Щоб зрозумiти свое призначення, слiд пiзнавати себе.

Знайти в собi свiтле начало й розвивати його. Щастя полягае в самовдосконаленнi, чистому сумлiннi й доброму розумi. Це i е справжнiй шлях для людини.

– Як правильно сказано, – закивала Дарина, а потiм, спохватившись, додала: – Отам на перехрестi лiворуч.

Лисиця увiмкнув лiвий поворотник i, пропустивши «Сiтроена», повернув.

– А тепер за гаражами – знову лiворуч.

Зробив усе, як наказувала пасажирка.

– Ось мiй будинок. Другий пiд’iзд.

Ледве втиснувся мiж червоними «Жигулями-п’ятiркою» i синiм «Фольксвагеном-Пассатом».

– Обережно дверцятами, – попередив. Вiдстань до «сусiдiв» i справдi мала.

Дiвчина зробила все акуратно. Лисиця теж.

– До речi, це моя конячка, – показала на «Жигулi».

– А чому ж не iздите? – здивувався Богдан.

– Їжджу, але рiдко – знехотя вiдповiла дiвчина. – Не дуже далеко. Ще немае такого досвiду, щоб керувати одним пальцем. А зараз iнакше не можна. Машин бiльше, нiж водiiв. Хоч не кожного, хто опинився мiж кермом i сидiнням, можна так назвати.

Навiть, коли права мае. Радше проводирем. Здатним тiльки вказувати дорогу. Та ще й iншому, а не собi.

– Їздитимете – усе з’явиться… Вправне водiння – усього лиш набiр умiнь. Народжуватись водiем необов’язково. Достатньо просто людиною. Решту зробить навчання. – Богдан пiдморгнув.

– Мiй – четвертий поверх, – сказала, ледь посмiхнувшись, i Богдана переклинило. Тiльки зараз побачив, наскiльки Дарина приваблива.