Тонкі тіні

Рiдний дiм почав стиратися iз пам’ятi. Так само обличчя всiх жертв перестали мати вiдмiннi риси. Все навколо покривалося цвiллю.

3

В новоi темряви немае секретiв. В новоi темряви е своi дверi, ходи, що ведуть туди, куди простим смертним немае входу. Ця темрява не знае болю. Свiт народився з насилля над Словом. Свiт такий брудний. З приходом цiеi новоi темряви вам непотрiбно знати, якою жертвою ви були. Вам не потрiбно переживати, що ваше тiло завтра знайдуть в якомусь пiдвалi. Добре, що виходу немае, а е нова темрява, що мае лише вхiд.

Незнайомцi такi важливi, поважнi. Вони стоять та посмiхаються. Сьогоднi менi хочеться спати. Нова темрява, старий будинок, горище, що було переповнене голубами та старим мотлохом. Я так радий, що не бачу ваших поглядiв. У вас немае очей, що ви можете менi сказати? Коли у вас немае очей.

Я прокидаюся, i бачу силует, тiнь, що повiльно зникае у свiтлi бiля виходу. Дверi при вiдчиненi. Знову цей силует, капелюх в павутиннi та потертий одяг. Пiсля першого клiпання очей все зникае.

Видiння? Нi. Я знаю, що ви iснуете. Скоро я стану одним iз вас.

4

– Жан, що сьогоднi? Є новини?

– Нi. Все глухо, мене скоро вб’ють, якщо я сам перед цим не збожеволiю.

– Чому? Тебе всерйоз турбують дii цього психа?

– Так. Я живу ним щодня. Щодня мене про нього питають. Щодня вiн менi сниться. Щодня я бачу його тiнь, коли йду додому i виходжу з метро. Думаю, що вiн прийшов за мною, щоб по насмiхатися.

– Слухай, тобi треба випити. Давай сьогоднi пiсля роботи сходимо.

Я пригощаю.

Можливо лейтенант правий. Варто просто напитися та постаратися забути про цього психа хоч на якийсь день.

Я нiчого йому не вiдповiв. Почав думати над тим, що вбивця став перетворюватися в легенду, в тiнь, яку ми не можемо впiймати. Я ганяюся за чужою тiнню. Що ще може бути гiрше. Напевно лише те, що мене звiльнять i при цьому скажуть, що така велика кiлькiсть жертв на моiй совiстi, а все це через мою погану роботу.

До чортiв все.

– Ходiм нап’емося.

5

До переходу не потрiбно готуватися. Вiдсутнiсть всього очiкуваного i пристрасно бажаного – це нiщо порiвняно з вiдсутнiстю звуку. Вони спостерiгають за моiми дiями.

Вона остання. Я спостерiгаю за телефоном. Чекаю дзвiнка, в якому буду чути лише мовчання в трубку. Телефон – зберiгае невблаганнi клятви, вiн знущаеться над душею, це високо байдужий винахiд i нiякий звук не може бути кращим проявом цiеi таемничостi, нiж вiдсутнiсть його.