Гніздо

Теплий слiд вiд цього цнотливого поцiлунку вiн фiзично вiдчув, коли спостерiгав, як перетворюеться на маленьку зiрку, а потiм й зовсiм щезае мiж розсипiв галактичних свiтил гiгантський лiнкор. Корпус скегера тим часом завiбрував, реагуючи на включення маршевих двигунiв. Маленький зорельот взяв курс на зловiсний Тифон.

Випереджаючи скегер, до Тифона наблизився й вийшов на орбiту навколо нього тактичний зонд. Його чутливi сенсори почали сканувати кору планети, шукаючи гнiздо гиргiв, хоча вченi на «Айн-Софi» одностайно скептично висловились щодо шансу знайти його на «дев’ятiй-сороковiй».

Перед екiпажем скегера командор поставив завдання вивчення iнформацiйного спадку Повзучих Отцiв та супутнiх iм давнiх цивiлiзацiй, якщо, зрозумiло, такий спадок на Тифонi знайдеться. Тара-сватi пiдтримала Зорана, нагадавши, що г’ормiти вiднесли планету, неофiцiйно найменовану Тифоном, до «заборонених» свiтiв саме з огляду на те, що там зберiгались руiни споруд, збудованих Повзучими в кiнцi Першого циклу розвитку галактичних рас.

– А ще, – нагадала тодi Знаюча, – не забувайте, колеги, що гирги, якi знищили арсенал П’ятнадцятого флоту, прибули туди на борту безпiлотного крейсера, що вiдвiдав Тифон. Ми не можемо однозначно стверджувати, що зараження крейсера вiдбулось саме на цiй планетi, але не виключаю того, що «дев’ята-сорокова» може стати кiнцем нитки, яка приведе нас до гнiзда гиргiв.

– Або просто кiнцем, – додав космоаналiтик Мо Кирик, зустрiвши погляд Тарасватi, вiдвiв очi й поспiшив додати: – Невдалий жарт, колеги, вибачте.

Жарт Мо Кирика згадався Вольску, коли екiпаж скегера отримав першi данi, зiбранi зондом з планетарноi орбiти.

«Дiйсно, не планета, а “просто кiнець”», – оцiнив вiн вiдеокадри, на яких розгортались вкритi щебнем i пилюкою рiвнини та попелястi пасма гiр, сточенi вiтрами за тi десять мiльярдiв стандартних рокiв, що Тифон обертався навколо Меланi.

Планета була старшою за Фаренго. Найстарiшим з усiх тих свiтiв, що зустрiлись людству за столiття космiчноi експансii. Вона втратила океани, ii гiрськi хребти перетворились на розсипи камiння, мантiя охолола, i геологiчна динамiка зiйшла на нуль. Мертвотну прозорiсть сухоi аргоново-вуглекислоi атмосфери не порушувала жодна хмаринка. Лише грандiознi пиловi вихорi танцювали над пустелями «дев’ятоi-сороковоi» своi одноманiтнi цвинтарнi танцi.