Серпень

Краiну паралiзовано, транспортнi сполучення не функцiонують, а переляканi армiйськi частини, рятуючи своi шкури, вiдкривають вогонь по будь-якiй групi беззахисних людей, по будь-якому руховi в передвечiрнiй iмлi.

Процвiтае грабiж та розбiй на дорогах. Кожен рятуеться, як може, а армiя, що покликана нiбито нас захищати, стрiмко сама перетворюеться на справдешне стихiйне лихо, адже все ще мае на озброеннi найрезультативнiшi механiзми вбивства собi подiбних.

Цi люди навченi стрiляти, i вони стрiляють.

Стрiляють по своiх беззбройних спiвгромадянах – чоловiках, жiнках та навiть дiтях.

Я особисто була свiдком цинiчного розстрiлу молодоi сiм’i на одному з пропускних пунктiв – у молодоi жiнки був, либонь, грип чи звичайна застуда, солдати (зовсiм юнi хлопчаки) довго свiтили iй в очi лiхтарем; вона сахалась, а вони питали, чому в неi запаленi очi. Потiм ii чоловiк не витримав та почав кричати на солдатiв. Тi виштовхали сiм’ю з машини i повели до залiзничного насипу – звiдти донеслась пара коротких черг.

Менi було дуже страшно, але я потай вибралась iз намету санiтарноi служби i хащами пробралась до насипу… за ним валялись людськi тiла, декiлька десяткiв людських тiл валялось уздовж насипу.

Я скам’янiла. Менi було вiдомо, що цi трупи далеко не всi е жертвами розстрiлiв – залiзниця функцiонувала, i трупи викидали пiд укiс пiд час проходження рухомого складу. Я це знала, але все одно була шокована i, мов паралiзована, визирала з-за колii в нiч – на цей жахаючий жертовник новоi епохи: розкиданi людськi тiла пiд залiзничною лiнiею серед запущеного житнього поля.

Але, як виявилось – це ще не весь шок, який я мала пережити в цю нiч.

Сутiнки ж бо тiльки спали, i невдовзi я помiтила краем ока якийсь незрозумiлий рух у житi. Потiм iз жита й бур’янiв, хитаючись, вийшла ця iстота. Здаеться, це була зовсiм юна дiвчина (можливо, менi здалося – я не знаю…), схожа на школярку. На нiй була брудна, подекуди обiрвана одiж, здаеться, схожа на звичайний спортивний костюм. Вогнi прожекторiв били недалеко од будки караулу, i менi було видно.

Довге волосся дiвчини було розпатлане i якесь засмальцьоване – закривало бiльшу частину лиця. Вона нiби принюхувалась, а потiм стала на колiна коло одного з трупiв (з бiльш свiжих, як я зрозумiла) i… вп’ялась у його шию, як звiр. Вона вп’ялась у його шию зубами, i я навiть почула через хвилю тягучий звук смоктання.

Вона пила кров iз трупа, стоячи на колiнах, а я дивилась на це з-за насипу, як скам’янiла.