Дим

З ночi розхмарило, i останнi досвiтнi зорi згасали тепер в вишинi над селом. А над жовтневськими болотами тьмяно, вже й геть по-осiнньому, розгоралась заграва.

– Вже й осiнь… – чогось скорбно зiтхнув сам про себе Антон. – Ану гиля, так вас нехай!.. – прикрикнув на гусячий табунець.

Вiн виламав замашну лозиняку в кленових хащах при дорозi й неспiшно рушив, пiдганяючи нею табун. Гуси гелготiли та били крилами – десь iз нижньоi вулички iм отвiчали й чиiсь чужi, то тут, то там по селу час од часу заходились собаки.

Прогнав табун повз пустир, повз сиротливу хатину покiйного Йвановича на горбочку – в вiкнi на верандi свiтилось, той свiт несмiливо пробивався крiзь заростi бузку попiд двором. А сама хата й дворище неначе займались огнем од городу та берегiв – i копиця сiна за хлiвом, i висохле кукурудзиння на межi пломенiли у свiтанковiм промiннi. Антону так здалося на мить, що то не вранiшня заграва, а палае дворище, i округ не досвiтнiй туман розстелився, а дим.

Вiн одвернувся i погнав собi далi, повернув униз по гравiю i спускався по ньому в береги – тут думали колись, ще при Союзi, стелити асфальтовану дорогу, та якось усе руки не доходили, а тепер вже, видно, й не дiйдуть. Злiва он також стелиться в зiв’ялих бур’янах пiд’iзна дорiжка та висяться над нею заiржавiлi облущенi ворота покинутого пiонерського табору. Курна дорога стелиться вздовж його територii i повертае до тракторного стану, а тодi аж далi в поля.

Сама ж територiя всього за якiсь кiлька рокiв забур’янiла, заросла бугилою та пирiем.

Одвiдси вниз спускаеться глиниста заглиблена стежка в береги, по обидва боки обросла чагарниками та низькими деревцями, що аж сплiталися над нею, утворюючи такий собi затемнений тунель. Через нього зазвичай i зганяли гусячi табуни з двох прилеглих вулиць, через нього ходили й болотами в Жовтневе чи ще за чим в береги. Самi ж береги – то зарослi мiсцини на краю околичних городiв села, чистий тобi лiс, де лиш подекуди траплялись галявинки та поодинокi ставки-копанки.

На галявинках ще косили час од часу сiно або припинали коней, але загалом береги все бiльше заростали верболозом вперемiшку з глухою кропивою й чередою, обплiтались берiзкою й диким хмелем так, що не пройдеш. До всього земля була вогка, торф’яниста, устелена перегнилим листям та струхлими гiлками.