Вiрус. Науково-фантастична повість

– От i добре, – посмiхнувся Макс i закрокував попереду всiх, показуючи дорогу…

Степан двiчi повернув ключ у замку i дверi безшумно вiдчинилися. Вiн впевнено зайшов усередину, наче до казковоi печери з казки про Алiбабу та сорок розбiйникiв. Вишуканi меблi та чисельнi прикраси виблискували вiд сонячного свiтла, яке без запрошення увiрвавшись у широке вiкно, обiйняло весь номер. Не розмiрковуючи, Степан рвучко сiпнув за мотузку i опустив жалюзi.

– Так краще, – сказав сам до себе i кинув капелюха на диван. Погладив рукою борiдку та вуса i поставив на стiлець невеличкий чемоданчик, який взяв iз собою у подорож.

Наспiвуючи веселу мелодiю, вiн переодягнувся i сiв у крiсло напроти вiкна, потягаючись як породистий кiт. Потiм заплющив очi i непомiтно поринув у приемний полон сну.

Десь зовсiм поруч задзвонив телефон.

– Не дадуть вiдпочити, – буркнув Степан, пiдводячись. Кинувши погляд на годинник, що висiв на стiнi, вигукнув здивовано. – Я спав годину! Невже?! – Вiн пiдiйшов до телефону, пiдняв слухавку i почув голос Макса:

– Виспався? Тодi час пiдкрiпитися, столик у ресторанi вже замовлено.

За кiлька хвилин ми з Дмитром будемо у тебе.

– Чекаю, – позiхнувши, мовив лiкар i поклав слухавку.

У ресторанi грала чудова африканська музика. Друзi сiли за столик i з задоволенням почали отримувати необхiднi для поновлення сил калорii. Хотiлося нових вражень, цiкавих пригод, але багаторiчний досвiд та здоровий глузд давав вказiвки, що подорож вийде незабутнiшою саме пiсля смачного i поживного обiду.

– Люблю iздити в Африку, – сказав Макс, поклавши до рота рум'яний шматочок м'яса. – Тут навiть ризик з присмаком свята.

– Програма вiдпочинку включае екстримальнi видовища? – поцiкавився Дмитро. – Менi, чесно кажучи, адреналiну вистачае.

– Я теж хотiв би спокою, а не ризику, – додав Степан.

– Не чiпляйтеся до слiв, – пробасив Макс. – Ми чудово проведемо час, це я вам гарантую.

Їжа тут була хоча й екзотичною, але досить смачною. Незнайомi страви були приготовленi чудово.

Кухнею опiкувався Анатолiй, той самий чоловiк, який зустрiв мандрiвникiв пiсля польоту. Вiн проглядав меню i слiдкував за тим, щоб дотримувалися всi гiгiенiчнi норми та враховувалися кулiнарнi смаки кожного.

По закiнченнi обiду Анатолiй пiдiйшов до столику i звернувшись до Макса, вiдрапортував:

– За пiвгодини бiля готелю на Вас чекатиме гiд. До вечора – ви пiд його керiвництвом. Вiн проведе екскурсiю до озера Танганьiка, де ви зможете покупатися i половити рибу.