Програмiст. Науково-фантастична повість

Олег струсив з плеча невидиму пилинку й повiльно встав.

Роздiл 2. У лабiринтах пам’ятi

Олег сидiв у крiслi, закривши руками обличчя. Час губився в лабiринтах думок. Куди вiн зникав i чому, тепер не мало значення. В минулому його було надто багато, а зараз час зупинився, майбутне розчинило його й перетворило на марево. Годинник вперто рахував секунди, натякаючи, що нiчого не стоiть на мiсцi. Але Олегу не хотiлося його слухати, бо вiн знав: вiдлiк почався. Нарештi опустив руки, обводячи поглядом кiмнату i вона здалася йому чужою.

Вiн примусив себе встати i пройшовся кiмнатою. Чомусь пам’ять почала малювати картинки минулого. Думки крутилися в головi, неначе завiрюха, збиваючись докупи й заважаючи одна однiй. Згадався перший рiк навчання в унiверситетi…

У вiкно лабораторii заглядало тепле й лагiдне сонце. За довгим столом, закладеним рiзним хiмiчним приладдям працювали два хлопця, проводячи дослiди.

– Скiльки можна тут сидiти? – у дверях з’явилася рудоволоса дiвчина iз веснянками на обличчi.

Цi сонячнi краплинки робили ii обличчя дуже милим i сама вона випромiнювала радiсть. – Незабаром шоста вечора, а вас не витягти звiдси. Через годину нам iти у кiно. Чи ви забули? – вона сердито звела чорнi вузенькi брiвки.

– Оленко, заспокойся, ми встигнемо у цьому життi зробити всi важливi речi: i великi вiдкриття нам пiдкоряться, i фiльм вiд нас не втече, – мовив Олег, обернувшись до дiвчини. – Через пiвгодини ми будемо вiльнi, гарантую.

– Я приеднуюсь до цих пророчих слiв i теж урочисто обiцяю через пiвгодини покинути цi стiни, – посмiхнувся Вiктор, схожий на чарiвника iз казки у синьому пропаленому халатi й кумеднiй свiтлiй шапочцi на головi.

Здавалося, що зараз вiн змахне рукою й перетворить лабораторiю на чарiвну краiну. Свiтлана – подруга Олени – чомусь уявляла Вiктора саме чарiвником. Цiеi митi вона виглядала через плече рудоволосоi.

– Ловимо вас на словi, – мовила вона. – Тiльки тут ми вас чекати не будемо, погуляемо парком, – й дiвчата зникли за дверима.

– Олегу, чому ти вирiшив вступати саме на хiмiчний факультет? – запитав Вiктор. – Не хотiв займатись чимось iншим?

– Коли був малим, ким тiльки не хотiв стати, як i всi дiти: космонавтом, водiем, спортсменом, – говорив Олег. – Потiм захопився хiмiею. Вона дае найбiльш повне уявлення про навколишнiй свiт i приховуе безлiч таемниць. Справжнiй хiмiк розумiе, як природу ядерних сил, так i принцип будови молекули ДНК.