Амба. Том 1. Втеча

Силомiць на цьому свiтi нiкого не затримуемо. Взимку – бiльше, влiтку – менше. Мiнiмальна щоденна природна втрата – сiм рил. Ось вiдповiдь – вирiшення архiскладного кроксворду. Щоб вистачило для наочноi агiтацii – менше не бувае. Розумiете, менше нiяк нiзя… Вистава закiнчена. Вибачте, ми працюемо без антрактiв. Кому близько – пiшки, кому далеченько – на трамваi, автобусах, на метро або таксi. Коротше, хто як звик – по домiвках. Дякую за увагу.

Етап мимоволi зробив крок назад до вахти, i кiлька чоловiк видихнули: «сачки», прочитавши поряд зi «штабелем» викладене тiлами слово.

Усi, хто нещодавно посмiхався i забув першу заповiдь зека, похнюпилися, ховали погляди вiд привiтно-веселого начальника табору… Незабаром, як i старожили зони, вони виноситимуть iз лiсоповалу, iз баракiв або «больнiчки» тих, кому не потрiбна пайка, хто легально – ногами вперед, залишить зону ранiше термiну, вiдмiряного трiйкою, за загальним списком, праведним або неправедним судом… Що вище, ширше i довше «штабель» височiв бiля вахти, то веселiшало на душi в господаря табору – вiн знав, що недаремно отримуе зарплату, форму, пайок, ордени, подяки, зiрки на погони i з користю для суспiльства проводить життя у цих мiсцях, забутих усiма богами, дияволом та iншою нечистою силою…

3

Приголомшенi «виставою», зеки розiйшлися.

Пiсля облаштування, знайшовши час, Макар поспiшив до бiблiотеки. Здоровенний амбарний замок на дверях зустрiв хлопця. Здавалося, пiсля ковтка повiтря вiн знову сховався пiд хвилею, не знаючи, чи вистачить цього ковтка до тiеi секунди, коли переступить бажаний порiг. Іще кiлька разiв до вiдбою Макар при зручнiй нагодi ходив на побачення до заповiтних дверей. Одного разу навiть смикав замок, але…

– Вибачте, молодий чоловiче. Що вас цiкавить у скарбницi мудростi?

– Газета, – механiчно вiдповiв Макар i лише зараз роздивився сусiда по нарах – невеликого, вузькоплечого, тонкогрудого зека. Вiн тримався сторожко, лякливо. Одяг i обличчя чоловiчка здавалися попелясто-сiрими, неживими, згаслими, а полохливо-тужливi очi й сива голова ще бiльше вiдтiняли мертвотнiсть обличчя.

– Так-так, розумiю, – озираючись на всi боки, ще тихiше зашепотiв сивий чоловiчок. – «Ізвестiя» вiд 28 березня.

– Та-ак-так! – видихнув Макар.

– Т-тих-хiш-ше-е! Т-тих-хiш-ше-е! – хрипiв Сивий, кидаючи тривожнi погляди у веселий кут, де компанiя Профа рiзалась у карти, вiдступив у прохiд нар, наче миша в нору. – Я допоможу вам.

– Як? – здивовано забасив Макар.