Амба. Том 1. Втеча

 – Боролися за одне, а через столiття спалахнула багаттям iнквiзицiя… Але багаття й найжорстокiшi тортури не об’еднали людей. У свiтi зростае кiлькiсть атеiстiв.

– Історiя майже нiколи й нiчого не навчае, – Іванов не приховував гiркоту й бiль. – Укотре маятник, досягнувши своеi максимальноi висоти, завмер на мить i, набравши швидкостi, понiсся в iнший бiк, розвалюючи на шляху храми, хоронячи пiд руiнами не лише служителiв культу, але й вiрян.

– Ви не згоднi, що релiгiя – опiум для народу? – у запитаннi чекiста раптом зазвучав метал, а обличчя знову застигло маскою.

– До чого тут я? – у голосi арештанта вперше прорвалися нотки зверхностi. – Як зробити, щоб не силомiць, не через страх моi бабця i мати та й уся рiдня стали справжнiми, свiдомими атеiстами?! Руйнувати ж храми – неймовiрна дурниця. У чому виннi iсторiя i краса?! Згадайте бунти британських ткачiв. Машини полегшували працю, а робiтничий люд iх громив. Мiльйони вживають тютюн, хоча бiльшiсть курцiв чули, що нiкотин – отрута.

Чути i знати – двi великi рiзницi.

– Логiка ваша залiзна, – металу в похвалi спiвбесiдника зменшилося. З’явилися нотки неусвiдомленого болю й розгубленостi. – Але слiдуючи подiбнiй логiцi, ми, та й ви, займаемося даремною справою, щоб не сказати мiцнiше… Це жахливо!

– У полiтицi, ймовiрно, найнебезпечнiшi дурнi й фанати, надiленi владою. І само собою – пристосуванцi. Флюгери…

– Продовжуйте… Не бiйтеся…

– Менi вже боятися нiчого.

 – Подоба усмiшки перекосила губи арештанта. – Можна довести до абсурду найгарнiше i найчистiше…

– Усе бiльше переконуюся, молодий чоловiче, що ви не за вiком мудрий. Тiльки не життевою мудрiстю, що приходить iз роками пiсля набитих синцiв i гуль, а тiею iдеалiстично-науковою, теоретичною, яка йде не вiд знань – вiд природи, вiд внутрiшнього стану душi. Мудрий самородок зустрiчаеться так само рiдко, як i благороднi метали.

Платина, золото й срiбло стiйкi до окислення та корозii, але, на жаль, не мають механiчноi мiцностi. Бояться удару. Камiнь i навiть дерево, не кажучи про сталь, легко перетворюють шедеври мистецтва на брухт. Хоча й благородний. Але брухт…

4

Вiдчужений погляд пiдвiв чекiста зi стiльця i спрямував до вiкна. Мовчав арештант, «перетравлюючи» сказане. Плечi огорнув холод. Вiн розтiкався по спинi i грудях, просочувався в глибини ества.