На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Пробач, Марцело…» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Любовные романы, Современные любовные романы. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Пробач, Марцело…

Автор
Дата выхода
27 июля 2020
🔍 Загляните за кулисы "Пробач, Марцело…" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Пробач, Марцело…" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Вікторія Андрусів) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Молода журналістка з Праги мріє дослідити власні корені, що походять з України.. Вирушивши задля цього до землі, де поховані її бабуся з дідусем, вона зустрічає чоловіка, в якого закохується з першого погляду. За дивним збігом обставин з’ясовується, що історії двох родин у далекому минулому перепліталися поміж собою. Дізнавшись про те, що її наречений належить до кримінального світу обидвох держав ( України та Чехії) героїня переживає складні внутрішні протиріччя, однак не знаходить у собі сили розлучитися з коханим. Намагаючись допомогти йому у вирішенні конфлікту з правоохоронцями, новинарка ставить під загрозу свій статус « матері Терези», здобутий внаслідок захисту на шпальтах часопису прав українських заробітчан за кордоном. Завдяки екстремальним обставинам жінка стає певною мірою співучасницею злочинних подій, однак до останнього бореться за те, аби залишитися поруч з чоловіком, якого так неочікувано зустріла у далекому карпатському селі…
Книга содержит нецензурную брань.
📚 Читайте "Пробач, Марцело…" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Пробач, Марцело…", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– Не соромно тобi таке запитувати? Хiба по нас не видно, що ми – люди iнтелiгентнi? Зброю i наркотики бачили виключно по телевiзору…
І знову регiт… Об’iхавши чергу додатковою смугою для VIP-осiб, Іван пригальмував машину бiля непозiрноi пластиковоi будки i простягнув паспорти у роззявлене вiконечко для митного контролю. За кiлька хвилин паспорти опинилися знову в Іванових руках, i «вiкно до Європи» люб’язно розчахнулося.
У кiнцi нейтральноi зони також бовванiла рампа. Невидимий порух чарiвноi палички змусив ii плавно пiднятися догори.
На словацькому боцi картина майже нiчим не вiдрiзнялася.
– Агой, камарате! – пухкенький, коротенький, але твердий i збитий, мов по дощi грибочок, словацький митник приязно тиснув Івановi руку. Їхнi села знаходились зовсiм поруч, тiльки по рiзнi боки кордону, тож почувалися також земляками.
– Агой, Мiлоше, як ся маеш? – Іван полюбляв потрапляти на його змiну, бо ж вiд кругленького з дитячим обличчям словака вiяло домашнiм теплом. Колись iхнi бабцi й дiдусi сусiдували – село у село, i на свята ходили одне до одного в гостi. По вiйнi добра половина Мiлошових тiток i вуйкiв раптово опинилася у рiзних свiтах.
– Добре, Йончi, дiк…
– Коли заглянеш до нас у гостi?
– Та вже хiба на В’яноце… – Митник «для годиться» перегорнув украiнськi паспорти i вiднiс на комп’ютерну реестрацiю.
– Такого добрячиська рiдко серед друтарiв зустрiнеш, – Іван тим часом вийняв з гаманця купюру i склав у декiлька раз до мiкроскопiчного розмiру.
Повернувшись до машини з паспортами, Мiлош i не зчувся, як папiрець опинився у його руцi. Не встиг щось сказати, як Іван перебив:
– Бувай, Мiлоше… До В’яноце не так вже й далеко… Не забудь купити своiм спиногризам дарчекiв на свято…
Розгублений «пончик», забувши про чергу, затиснув у кулаку зiм’ятий папiрець у той час, як чорний, натертий до лиску «мерседес» покидав митний простiр.
Вiд’iхавши на безпечну вiдстань, Іван пригальмував на узбiччi. Розщiбнув пас безпеки i вийшов з машини. Кишеня його штанiв ледь помiтно вiдстовбурчувалась i, запхавши туди руку, напорпав небезпечну забавку. На превеликий братовий подив повертiв ii у руцi i, не роздумовуючи, закинув у «бардачок». Нiме запитання у переляканих Славчикових очах вимагало пояснення.






