Вагон №13

– Найперше, що нам необхiдно зробити (план тим часом визрiвав у головi – недаремно полководцi ставали генералами саме завдяки вiйнам) – це обмежити виiзд молодi до столицi. І якщо це гасло пiдхоплять усi крайовi партiйнi органiзацii, тодi ситуацiя залишатиметься пiд контролем.

– Хiба це можливо? – Несмiливо заперечив хтось. – Ми ж не можемо видати санкцiю на невиiзд тих, кому вiд шiстнадцяти до двадцяти п’яти… А контролювати дорослих – взагалi абсурд.

– Санкцiю – нi. Але, отримавши дозвiл згори (Михайло красномовно тицьнув вказiвним пальцем у стелю), ми знайдемо тi неофiцiйнi важiлi, якi приборкають студентську активнiсть.

– Що ви хочете цим сказати? – Пiймавши на собi спопеляючий погляд боса, запитуючий перелякано принишк.

– Я хочу сказати наступне. – Дебати нарештi набули форми цiльового дискурсу. – За-перше. Невпинний контроль за всiм, що вiдбуваеться на майданi. І не тiльки контроль, але й прискiпливий аналiз. За-друге. Якщо натовп протягом кiлькох днiв не розсмокчеться, навести довiдки про мiсцезнаходження студентiв кожного навчального закладу, починаючи вiд старших класiв шкiл i закiнчуючи коледжами, училищами та ВИШами.

Перевiрити кожного поiменно й особисто, i за результатами запиту вiдсутнiх вiдраховувати з навчання у робочому порядку. У першу чергу бюджетникiв. Нiчого плювати у корито, з якого хлебчеш. – Обвiвши поглядом присутнiх й упiймавши розгубленiсть додав. – Про санкцiю, що забезпечить правомiрнiсть перерахованих дiй, клопотатиму особисто. А далi час покаже. Залежно вiд подальшого розвитку подiй дiятимемо згiдно розпорядженням i приписам. Все зрозумiло?

– Та начебто все…

– В такому випадку засiдання закiнчено…

Михайло витягнув з кишенi паперову серветку й витер чоло. Зiночка зiтхнула й захлопнула нет-бук, так i не надрукувавши жодного слова з усього, що наразi говорилося.

Один за одним партiйцi виходили iз зали: хтось мовчки обмiрковуючи щойно почуте, а хтось, хоробрiший за вiдсутнiстю досвiду, пошепки коментуючи.

– Навiщо отак вiдразу наживати собi стiльки ворогiв у рiдному мiстi?… Може, все розсмокчеться саме по собi… Як бач, Федорович собi на новi лички заробляе… Що й казати, далеко пiде… Все одно, допоки не отримаемо санкцiй згори, нiхто нiчого подiбного не робитимемо… Але те, що настали не найкращi часи – незаперечний факт… Це вже точно…

Михайло не дослухався до приватних перемов у вестибюлi – його покликали до телефону.

– Хто? – Освiдчився у ховрашка Зiночки.

– Дружина.