Собор Паризької Богоматері

– Джалi, як ходить метр Гiшар Гран-Ремi, капiтан мiських стрiльцiв, пiд час процесii на Стрiтення?

Кiзка стала на заднi нiжки й почала мекати, пересуваючись так кумедно й поважно, що всi глядачi зайшлися реготом вiд цiеi пародii на святенницьке благочестя капiтана стрiльцiв.

– Джалi, – знову спитала дiвчина, пiдбадьорена дедалi бiльшим успiхом, – а як виголошуе промову королiвський прокурор духовного суду метр Жак Шармолю?

Кiзка сiла й замекала, так дивно пiдкидаючи переднi нiжки, що все в нiй – поза, рухи, звуки – одразу нагадали Жака Шармолю, бракувало тiльки поганоi французькоi i латинськоi вимови.

Натовп аплодував щосили.

– Святотатство! Блюзнiрство! – знову почувся голос лисого чоловiка.

Циганка обернулася.

– Ах, – промовила вона, – знову цей лихий чоловiк.

Потiм, закопиливши нижню губу, дiвчина зробила гримасу, як видно, звичну iй, повернулася на каблучку й почала збирати в тамбурин пожертви глядачiв.

Крупнi й дрiбнi срiбнi монети, лiарди з орлом сипалися дощем.

– Хай йому чорт! – сказав поет, знайшовши на днi своеi кишенi те, що там було, тобто нiчого. А молода дiвчина все стояла бiля нього, дивлячись великими очима, i, простягнувши до нього тамбурин, чекала. Чоло Гренгуара вкрилося великими краплями поту.

Якби в його кишенi були всi скарби Перу, вiн без вагання вiддав би iх танцiвницi, але Гренгуар не мав золота Перу, та й самоi Америки на той час iще не вiдкрили.

Несподiваний випадок виручив його.

– Ти вшиешся звiдси, египетська сарано? – пролунав гострий голос iз найтемнiшого кутка майдану.

Дiвчина злякано обернулась. То крикнув уже не лисий чоловiк, голос був жiночий, нестямний i злий.

Але той крик, що так налякав циганку, розвеселив юрбу хлопчакiв, якi вештались по майдану.

– Це затворниця з Роландовоi вежi! – закричали вони, нестримно регочучи. – Це лахмiтниця репетуе.

І вони кинулися до «Будинку з колонами».

Тим часом Гренгуар, скориставшись iз збентеження танцiвницi, зник. Вигуки хлопчакiв нагадали йому, що вiн теж не вечеряв, i поет побiг за ними, але у маленьких пустунiв ноги були прудкiшi, нiж у нього, й коли вiн опинився бiля столiв, на них уже нiчого не було. Не лишилося навiть жалюгiдноi перепiчки по п’ять су за фунт.