Собор Паризької Богоматері

Тiльки два днi тому, на превелику досаду кардинала Бурбонського, кавалькада фламандських послiв прибула в Париж, щоб укласти договiр про шлюб дофiна з Маргаритою Фландрською, i кардинал, догоджаючи королю, був змушений виявляти прихильнiсть до цiеi неотесаноi галасливоi юрби фламандських бургомiстрiв, вшановувати iх у своему Бурбонському палацi показом «прегарних моралiте[3 - Середньовiчний театральний твiр повчального змiсту, написаний в алегоричнiй формi.], сотi[4 - Середньовiчна сатирична п’еса.

Подiею, що 6 сiчня «схвилювала, – як каже Жан де Труа, – весь простолюд Парижа», було подвiйне торжество з нагоди давним-давно об’еднаних свят – Водохреща i свята блазнiв.

Цього дня мали запалювати святкове багаття на Гревському майданi, саджати традицiйне деревце бiля Бракськоi каплицi й показувати мiстерiю в Палацi правосуддя. Про це ще напередоднi на всiх перехрестях оголосили пiд звуки сурм герольди пана прево[5 - Представник королiвськоi влади в мiстi, вiн же головний суддя.

Отож iз самого ранку, замкнувши своi домiвки та крамнички, юрби городян i городянок поспiшали звiдусiль до названих трьох мiсць. Кожен обрав собi видовище до смаку: хто вогнище, хто саджання деревця, а хто – мiстерiю. Слiд вiддати належне споконвiчному здоровому глуздовi паризьких роззяв: бiльшiсть iх прямувала до святкового багаття, вельми доречного в цю пору року, або на мiстерiю до Великого залу Палацу правосуддя – там були стiни й дах над головою, а бiдне, хирляве деревце одностайно залишили самотнiм тремтiти пiд сiчневим небом, на цвинтарi Бракськоi каплицi.

Особливо багато людей сунуло по вулицях до Палацу правосуддя, бо стало вiдомо, що фламандськi посли, якi прибули два днi тому, мають бути на виставi мiстерii i на виборах папи блазнiв – теж у Великому залi Палацу.

Нелегко було потрапити того дня до Великого залу, який вважали тодi найбiльшим у свiтi закритим примiщенням. (Щоправда, на той час Соваль ще не вимiряв величезного залу в замку Монтаржi). Глядачам, що дивилися з вiкон довколишнiх будинкiв, запруджений народом майдан видавався морем, у яке п’ять чи шiсть вулиць, мов гирла рiчок, щохвилини вихлюпували новi потоки людей.