База відпочинку

І повернуся рiвно за двадцять хвилин, бо в мене побачення з дiвчиною моеi мрii.

– Що ти таке кажеш? – бурмотить Львович. – Ой, горе на мою голову. Тiльки цього менi й бракувало…

– А чому вас це турбуе? – Іван й сам дивуеться власнiй рiшучостi. – Я ж вам не заважатиму возити туди шмотки з секонд-хенду. І ви менi не заважатимете, добре?

– Але ж то я винайшов машину, – каже Львович, – І сам же ii зiбрав. Це ж моя власнiсть.

– Але ж ви використали обладнання фiрми «Саманта-15»! – не здаеться Іван.

– Тiльки цю шафу, – зауважуе Львович.

 – Решту я зробив сам. Наробив мiднi скоби, зiбрав у енергетичний ланцюг, знайшов оптимальний кут щоб впiймати космiчну енергiю…

– А чому ж ви це вдома не зробили?

– Бо я живу у комуналцi, – зiтхае Львович, – Сусiди здогадаються. А цю шафу вже рокiв десять нiхто не чiпав. А до того тут особлива енергiя. Вона спускаеться прямо з космосу!»

– Яка нiсенiтниця! – обурюеться Ера.

– А менi цiкаво! – вiдповiдае Жанна. – Чакри, енергiя, кундалiнi… Про це ще Ошо писав!

– Ну от сама це й читай! – i Ера перегортае сторiнку:

– «Домовились, – пiдсумовуе Іван.

 – Ви вiдразу ж виходите геть i чекаете на своiх фарцовщикiв на вулицi. Вас нiхто не бачить – як, власне, i мене. Потiм чекаете, поки ми закiнчимо побачення, а тодi заходите i ми мовчки повертаемось у наш час.

– Але Іванку, я ж маю вiзуалiзуватися, – зауважуе Львович. – Я завжди вiзуалiзуюся пiд час комерцii. І це потребуватиме додаткових енергетичних витрат. Тим бiльше, що як я вiзуалiзуюся, то й ти також.

Бо так вже працюе мiй винахiд.

– Тодi робiть усе, щоб вона вас не побачила, гаразд?

Львович кивае i вiдкривае шафу.

Галя чекае, сидячи за столом. Вона ще гарнiша, нiж удень. Мабуть, готувалася до зустрiчi. Львович робить знак Івановi: мовляв, вдачi тобi хлопче! Згинаючись пiд вагою величезних торб, вiн перетинае кiмнату, вiдкривае дверi i зникае у коридорi. Галя чуе стук. Вона повертае голову i бачить, як дверi вiдкриваються i закриваються, нiби самi собою.

Вона думае, що це Іван, i встае на зустрiч.

– Я тут, – шепоче Іван.

Вiн обiймае ii ззаду i цiлуе у шию. Галя заплющуе очi.

– Я кохаю тебе, – шепоче Іван i цiлуе мочку вуха. Галя тремтить вiд задоволення. – Ти найгарнiша у свiтi…

І вiн цiлуе у губи. Галя вiдповiдае жадiбно. Губи в неi м'якi i вологi. Поцiлунок п'янить. «І де вона так навчилася цiлуватися?» – думае Іван. Вiн починае ревнувати дiвчину до всiх у свiтi. Вiн опускае руки на перса.